Музичнiсть поетичного слова Павла Тичини

Однiєю з головних особливостей чудової поезiї П. Г. Тичини було його свiтосприймання через музику. Коли читаєш його твори, здається, що музика, супроводжує кожен рядок поезiй, а потiм ще довго живе в душi, хвилює i радує. Про те, як поет був закоханий у музичнi теми, як володiв майстернiстю перекладати красу людей, велич часу, красномовно свiдчать його твори: поема - симфонiя "Сковорода", фуга "Шуми, епоха наша!", реквiєм "Похорон друга", "Дума про трьох Вiтрiв", "Пiсня про гармонiю", пiсня ноктюрн "Ви знаєте, як липа шелестить", вiршi зiрки "Сонячнi кларнети", "Музичний ранок в консерваторiї", кантата "Марiї Заньковецькiй".

Яскравим прикладом поєднання слова i музики є його поезiя "Сонячнi кларнети". Серед цих вiршiв особливе мiсце посiдає "Арфами, арфами…" - виняткове явище в художнiй лiтературi. Цей вiрш полонить музичнiстю, майстерним перекладом лiричного змiсту на мову музики. Тичинова арфа сповнює мене нiжнiстю, мелодiйнiстю, рядки нiби зачаровують. Вона звучить протягом усього твору, омузичує всi слова. Навiть слова "смiх", "плач", "думи", "засмучена" сприймають ся як уявнi мелодiї, що визначають змiст поетичного твору.

У ньому чути мажорне звучання, рiзноманiтне за кольоровими вiдтiнками: "арфами золотими", "квiтами - перлами", "нiжнотонни ми думами", "плач... перламутровий", "поточки, як дзвiночки" та iнше.

У чому сила гармонiї вiрша "Арфами, арфами…"? На мою думку, вона полягає у поєднаннi слова i звукових образiв, у чiткому ритмi, у композицiйному ладi. Цьому пiдпорядковане й симетричне розмiщення рядкiв, початок кожного куплета з паузою, позначено тире, а саме: "Арфами, арфами -", "Думами, думами -", "Стану я, гляну я -", "Любая, милая -". Такi словосполучення нагадують головну тему, фiксують душевнi порухи лiричного героя.

Своєрiднiсть стилю П. Тичини виявляється не тiльки в замилуваннi природою весни, а й у глибоких роздумах, якi вводять нас у чарiвну весняну музику:

Думами, думами -

Наче море кораблями, переповнилась блакить

Нiжнотонними…

I лине мелодiя Тичининого слова, гойдаючись на хвилях спiву душi автора. А вiн, рядок за рядком, оспiвує, розкриває перед нами красу i велич матiнки - природи. Навiть починаєш дивуватися: як же я ра-нiше цього не бачив, не помiчав, не чув цiєї мелодiї природи, не поринав душею у цю дивовижну красу? Заграли арфи i у моєму серцi…

У вiршi "Арфами, арфами…" я пiзнав Тичину - музиканта, вiдкрив у ньому майстра музичного мистецтва. Вiн побудував свiй вiрш за таким принципом, який допомагає як найвиразнiше досягти милозвуч ностi. Цьому сприяє введення певної кiлькостi складiв в окремих словосполученнях: "Арфами, арфами" (6 складiв), "Золотими, голосними обiзвалися гаї" (15 складiв); "Самодзвонними" (5 складiв). I от вже лине мелодiя:

Арфами, арфами -

Зототими, голосними обiзвалися гаї

Самодзвонними:

Йде весна,

Запашна,

Квiтами - перлами

Закосичена.