Особистi мiркування. Трагедiя генiя. В чому вона?
Доля творчої спадщини кожного письменника складається по-рiзному. Велику роль у цьому вiдiграють суспiльно-полiтичнi умови й оточення, в якому народжується i формується талант письменника.
Видатний поет XX сторiччя, талановитий, оригiнальний, та, на жаль, майже зовсiм ще не оцiнений прозаїк i публiцист, цiкавий критик та лiтературознавець, незрiвнянний перекладач з вiрменської, грузинської, татарської, болгарської та iнших мов, невтомний популяризатор кращих досягнень свiтової культури на Українi.
Творча особистiсть Павла Григоровича Тичини була багатогранною i складною.
Художня спадщина поета має велику цiннiсть, залишаючись в золотому фондi нашої культури. Але не можна обминути й тих, якi писалися на вимогу часу чи пiд тиском обставин.
Так, в часи громадянської вiйни, молодий Тичина не зразу розiбрав ся у глибокiй сутi громадсько-полiтичних подiй, тим бiльше, що днi стояли суворi, всi сили революцiї вiддавались нещаднiй боротьбi з ворогами.
Написання вiрша "На Аскольдовiй могилi" було тяжкою помилкою поета, спровокованого пропагандою Центральної Ради. Але до честi Павла Тичини треба сказати: вiн швидко розiбрався, що й до чого. Переживши тяжкi днi болiсних роздумiв i жалю, перемiшаного з жахом, поет прокляв i цей вiрш, i тих, хто його спровокував на його створення. Тичина безповоротно стає спiвцем революцiйної боротьби.
1923 року Павло Тичина приїжджає до Харкова i за допомогою В. Еллана-Блакитного влаштовується на роботу в редакцiю журналу "Червоний шлях". Але й там поет зазнав дуже серйозної критики i жорстоких полiтичних звинувачень "За протягування нацiоналiстичного дурману в лiтературу". Саме тодi була написана велика поема "Чис-тила мати картоплю", в якiй з вражаючою силою розкриває ознаки кризи соцiально-полiтичних процесiв в унiтарнiй державi. Тичина довiв, що в творi домiнує сувора, гiрка, але щира, вистраждана правда.
Вже пiсля виходу перших книг Тичини його творчiсть привернула увагу насамперед лiтераторiв. У перiодичнiй пресi з'явилися рецензiї рiзного змiсту i характеру. Одним iз перших вiдгукнувся В. Еллан-Блакитний. У статтi "Павло Тичина" вiн назвав його красою i гордiстю нової української поезiї, найталановитiшим з сучасних поетiв.
Але не обiйшлося i без випадiв проти поета. У закордоннiй пресi з'явилися писання, автори яких звинуватили Тичину в тому, що вiн продався Радянськiй владi, яка, до речi, у найскрутнiшi i найголоднiшi днi життя спецiальним декретом забезпечила його харчами i взяла пiд свою охорону, як цiнного дiяча культури.
В українськiй радянськiй пресi з'явилися теж деякi статтi типу "Дутий кумир" В. Полiщука, фейлетон "Про українську оперу" К. Котка, в яких проявилося нерозумiння творчостi Тичини, його перекладiв лiбрето класичних опер українською мовою. На тi випади вiдповiв i сам поет, i його побратим по перу й духу В. М. Сосюра:
Не вам ганьбить iм'я Тичини
I називать його рабом...
Павла Тичину завжди турбувала проблема нацiонального вiдроджен ня українського народу. З цiєї причини перший образ - iдеал революцiї для поета - "Золотий гомiн": то образ народу, що зiбрався 1917 року на iсторичнiй площi Київської Софiї, щоб висловити свою вiковiчну волю i мрiю про державну сувереннiсть. Киян поздоровляє сам Андрiй Первозваний, засновник i покровитель мiста. Вiд повноти щасливих передчувань "засмiялись гори, зазеленiли", i рiка мутная сповнилася сонця i блакитi - торкнула струни.
Але в процесi нацiонально-визвольної революцiї Павло Тичина бачить не тiльки вiдраднi явища i тенденцiї:
Чорний птах - у нього очi-пазурi.
Зловiсним образом "Чорного птаха" вiн попереджає про важкi днi при вiдстоюваннi свободи.