Проголошення безсмертя народу i його культури в поемi Максима Рильського "Слово про рiдну матiр"

Максим Рильський - один з найвизначнiших поетiв України ХХ столiття, що зi своїм оригiнальним баченням i вiдтворенням свiту увiйшов в iсторiю української лiтератури як поет-класик, творець цiнностей, що не втрачають свого значення з часом, зi змiною епох та iдеологiй.

Важко, мабуть, однозначно визначити, якi з його творiв бiльш досконалi, значимi, становлять шедевр творчої спадщини поета. На мою думку, така оцiнка залежить вiд уподобань та лiтературного смаку самого читача: одним бiльше до вподоби його iнтимна лiрика, iншим - неперевершенi пейзажнi картини, третiх хвилює громадянсько-патрiотична поезiя.

Та я переконаний, що жодного читача на залишать байдужим твори Рильського, написанi у перiод Вiтчизняної вiйни, в яких поезiя поета-патрiота пiднялася до найвищого звучання почуттiв, любовi i гнiву, кликала сильнiше стискати зброю помсти, вселяла вiру у неминучу перемогу. Найвизначнiшим твором цих рокiв є поема-ораторiя "Слово про рiдну матiр" (1941). У нiй Рильський постає перед нами схвильованим, люблячим сином, в якому бiль i горе його матерi - України сколихнули тi святi нацiональнi почуття, якi в попереднi роки поети мусили ховати в глибинах своїх душ, аби не носити тавра нацiоналiста:

Благослови той день i час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрiбними росами - сльозами.

Уже з перших рядкiв разом з автором переймаєшся гордiстю за нашу рiдну землю з її чарiвними краєвидами, могутнiм Днiпром, нiжною українською пiснею i високою культурою. Стає зрозумiлою теза, за якою культура - це те нетлiнне надбання нацiї, що є її найцiннiшим скарбом. I тому не дивно, що серед гарматного гуркоту звучить щире i високе уславлення видатних iмен представникiв рiдної культури: Шевченка, Сковороди, Котляревського, Франка, Лисенка, Заньковецької:

…Гаряча думка Кобзаря,

Що i в огнi не спопелiє,

I молоток Каменяра,

I струни Лисенка живiї,

I слави золота зоря

Круг Заньковецької Марiї!

Символом народного щастя i добробуту України, її високого культурного рiвня у творi виступають образи "рясного винограду" i "свiтла мудрої лампади".

Цi рядки уславлення рiдної матерi-України, її величної iсторiї глибоко хвилюють мене, тривожать серце причетнiстю до славної української нацiї. Тому так чуттєво вiдгукуються болем у душi наступнi рядки поеми, де йдеться про мiй народ, що знемагає "в болях ран" i вiдчайдушно бореться, але не падає на колiна перед могутнiми завойовниками:

Нi! Сили на землi нема