Утвердження незахищеностi Києва як символа української нацiї у поемi Максима Рильського "Неопалима купина"
В iсторiю української лiтератури Максим Рильський увiйшов як самобутнiй нацiональний поет, патрiот України, який щиро i високо пiдносив нацiональну iдею, будив iсторичну пам'ять свого народу, утверджував думку про його талановитiсть, нацiональне вiдродження країни, невмирущiсть рiдної мови. Тому, на мою думку, не дивно, що його поеми "Слово про рiдну матiр", "Жага", "Неопалима купина" та збiрники "За рiдну землю", "Свiтла зброя", "Велика година" сприймаються як поетове зiзнання у нiжнiй синовнiй любовi до України, уславлення її iсторичного минулого. Вражає великий ступiнь шани i поваги до свого народу, до рiдної батькiвської землi.
У наш час, коли Україна, проголосивши незалежнiсть, вже десять рокiв є суверенною державою, дуже актуального звучання й значення набуває поема М. Рильського "Неопалима купина", написана 4 жовтня 1943 року, незадовго до визволення Києва вiд фашистських загарбникiв. Вже сама назва викликає уявлення про щось вiчне i величне. Так бiблiйний кущ, що горiв, не згораючи, з якого доносився голос Бога, став символом непереможностi народу України у будь-який час:
Ти чуєш, батьку, як ступає
Непереможна рать твоя,
Як древнiй Фастiв посилає
Полки Семена Палiя?
Джерело цiєї непереможностi й сили поет бачить у давньому Києвi, в iсторичнiй пам'ятi про славних предкiв за волю України, яких народжувала її iсторiя в усi часи випробувань.
Тяжкi й важливi подiї змальовує Рильський, намагаючись довести думку про вiчнiсть й незнищеннiсть Києва. Почавши поему з образу князя Володимира, який
Крiзь непроглядну нiч криваву,
Благословляючи народ,
Веде свiй люд, свою державу
На яснi води вiд негод,
Рильський вiдразу вводить читача в жорстоку i страшну атмосферу вiйни, де "дитя, розтоптане копитом, …встає, як судiя над свiтом, i дверi правдi вiдчиня", де "на суд зiйшлися гори, море, здригнулись гнiвом небеса". I ось ми вже бачимо, що, мов та неопалима купина, "знов чоло пiдводить Київ, щоб не хилить чоло навiк". Стислими, але мiсткими рядками поет змальовує життя Києва, України в сиву давнину, в козацькi часи i пiдводить таким чином нас до лихолiття фашистської навали.
У цьому роздiлi ми чуємо крик болю за сплюндрований Київ, залиту кров'ю Україну. I хоч безмежним горем сповненi рядки, де змальовується "гидка нiмота", автор твердо впевнений у тому, що ворога спiткає неминуча розплата за причинене зло, а народ, Україна, Київ вiдновляться в працi i добрi, як неопалима купина:
Конай же, кате окаянний!
Гори на вiчному вогнi!
Нехай нове життя повстане
В неопалимiй купинi!