"Люби свiй край, всю душу солов'їну i серця жар йому вiддай" (Володимир Сосюра)

Поетична спадщина Володимира Сосюри багата патрiотичними мотивами. Вiд свiтанку до кiнця свого творчого шляху поет жив пiснею про Вiтчизну. Жити думами про Батькiвщину, складати про неї пiснi - найвище покликання спiвця.

Пiсня Сосюри вiльно злетiла над рiдним краєм, славлячи його мальовничi простори, мiста i села, працьовитих людей:

Твої мiста i люди,

Твої поля й сади,

Так хто ж iз нас не буде

Спiвать тобi завжди.

Так по-синiвськи радiє поет за свою батькiвщину у вiршi "Вiтчизна", що був написаний ще 1937 року. I в iнших поезiях Сосюра так само висловлює палку любов до своєї країни:

Я нiкого ще так не любив, як тебе,

Україно, твоє щастя - моє,

Ти для мене i серце, i зiр.

"Любiть Україну" - так зветься поезiя В. Сосюри, присвячена подi-ям Великої Вiтчизняної вiйни. Олесь Гончар назвав цю поезiю "поетичною сповiддю" Сосюри. Весною 1944 року Радянська Армiя вже завершувала визволення рiдної землi вiд фашистських загарбникiв. Сосюра повернувся з фронту у напiвзруйнований Київ. Любов до рiдного краю i гордiсть за рiдну країну, а також жаль, що ворог заподiяв їй шкоди, - всi цi високi патрiотичнi почуття злилися в душi поета i зродили пiсню "Любiть Україну". У червнi 1944 року її було вперше надруковано в газетi "Київська правда".

Поезiю "Любiть Україну" не можна переказати звичайними словами. Вона вся зiткана з тонких почуттiв синiвської любовi до Батькiвщини, тому й сприймається вона почуттями. Повторення наказової форми "любiть Україну", що звучить як рефрен, проходить через увесь твiр i утверджує цi високi почуття.

Любiть Україну у снi й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вiчно живу i нову,

i мову її солов'їну.

Вiтчизна непоборна i вiчна, каже поет, вона зводиться з руїн i знову живе:

Як та купина, що горить - не згора,

живе у стежках, у дiбровах,

у звуках гудкiв, i у хвилях Днiпра,

i в хмарах отих пурпурових.