Тема народу в творчостi Миколи Некрасова

Вiдомий росiйськiй поет М. Некрасов лише зараз набув великої популярностi, якої ранiше не мав. Поезiя Некрасова, просякнута любов'ю до батькiвщини i народу, вiрою у святiсть i благородство революцiйного подвигу, ненавистю до експлуататорiв та гнобителiв, повнiстю зберегла i до сьогоднi свою виняткову силу та художню виразнiсть.

Життя давало йому багатi спостереження за свiтом "униженных и оскорбленных", життям вогких напiвтемних пiдвалiв, заселених мiською бiднотою. Майже двадцять рокiв Некрасов був редактором журналу "Современник" i став видатним дiячем лiтературної громадськостi свого часу.

Збiрка вiршiв 1856 року, присвячена служiнню справi революцiй ної демократiї, принесла великий успiх Некрасову. Вiршi iз цiєї збiрки ("Поет и гражданин", "Забытая деревня", "Отрывки из записок графа Гаранского") викликали обурення вищих кiл, i пiд їх тиском "Современник" ледве не було закрито.

У наступнi роки Некрасов напише: "Несчастные" (1856), "Тишина" (1857), "Убогая и нарядная" в тому ж роцi, "Размышления у парадного подъезда" (1858) i "Песня Еремушке", "О погоде" (1859), в 1860 - "На Волге", "Рыцарь на час", "Плач детей", в 1862 - "Крестьянские дети", "Корабейники".

У вiршi "Поэт и гражданин" вiдкрита, чесна ненависть до одних, у поєднаннi зi щирою любов'ю до iнших, веде до розриву з теорiєю "чистого мистецтва". Вона вимагає активного втручання в життя, в соцiальну боротьбу:

Иди в огонь за честь отчизны,

За убежденья, за любовь…

Иди и гибни безупречно,

Умрет недаром… Дело прочно,

Когда под ним струиться кровь.

Основне значення "Поэта и гражданина" в тому, що саме цей вiрш завдяки своїй величезнiй популярностi внiс у широкi маси читачiв думку, що поезiя - важлива суспiльна справа, що поет, який стоїть на рiвнi передових iдей сучасностi, не може не бути громадянином, не може не бути борцем.

Народ - основна тема творiв Некрасова. Але щоб бути спiвцем народу, треба було його знати i любити, вiрити в народ, вмiти правдиво його зображувати.

Ще з дитинства Некрасов спiлкувався з народом i коли став дорослим (часто їздив на полювання) теж. Тiльки на лонi рiдної природи, тiльки у спiлкуваннi з народом, Некрасов почував себе гарно. У поемi "Тишина" вiн звертається до "рiдної сторони":

...Спасибо сторона родная,

За твой врачующий простор!

Как ни тепло чужое море,

Как ни красна чужая даль,

Не ей поправить наше горя,

Размыкать русскую печаль!

А далi поет говорить про народ, з захватом i схилянням згадуючи його подвиги в тiльки що минулому, криваву вiйну: