Фiлософськi роздуми Григорiя Сковороди про людське щастя (I варiант)
Благословеннi ви, слiди,
Не змитi вiчностi дощами,
мандрiвника Сковороди
з припорошiлими саквами,
Що до цiлющої води
Прямує, занедбавши храми.
/ М. Рильський /
Давньогрецький фiлософ Дiоген шукав вдень з лiхтарем людину, жив у бочцi та харчувався найпростiшою їжею. Чи не схожий був на нього i наш мандрiвний фiлософ Г. С. Сковорода? У простiй свитинi, з торбинкою книжок за плечима, часто босий i голодний, понад тридцять рокiв мандрував вiн селами України та за її межами - ганьбив жорстоке панство i царизм, навчав людей грамоти, вчив їх любити красу i бути щасливими.
Ним написано 17 фiлософських трактатiв, 30 вiршiв-пiсень, бiльше як два десятки байок. Всi цi твори єднає думка: мета людського життя - щастя, але рiзнi люди обирають рiзнi шляхи до нього.
Й у Сковороди був свiй шлях. В пiдгрунтi щастя, на його думку, лежать душевнiсть, сердечнiсть, простота, скромнiсть, але не приниженiсть. "Шукаємо щастя по країнах, столiттях, а воно скрiзь i завжди з нами; - писав вiн, - як риба в водi, так i ми у ньому, i воно бiля нас шукає нас самих. Нема його нiде вiд того, що воно скрiзь. Воно схоже до сонячного сяйва - вiдхили лише вхiд у душу свою".
Суть в безкорисливостi, стверджує Сковорода, в служiннi правдi, людям, в боротьбi з такими пристрастями, як себелюбство, жадiбнiсть, пихатiсть.
Нехай у тiх мозок рветься,
Хто високо в гору дметься...
Цю свою тезу вiн доводив на практицi, вiдмовляючись вiд високих, добре оплачуваних посад i вибираючи "не пасторський жезл, а пастушу сопiлку".
Щоб бути щасливою, людина повинна жити в злагодi з природою, з людьми, совiсть мати чисту, бо "найгiрша мука - совiсть, якщо сум-лiння чисте, i в серцi мир та спокiй", вiдчувати незалежнiсть, але не самотнiсть, бо "самотнiй - це дикий звiр чи Бог", а нi тим, нi iншим людина не повинна бути.
Цього вiн навчає iнших. Свiт - театр, кожен повинен обирати роль не за її значущiстю, а вiдповiдно до власних здiбностей. Адже прекрасне все, що на своєму мiсцi, природне, чисте й непiдробне. Тому "краще бути справжнiм котом, анiж з ослячою душею левом". Ще вiн казав, що щастя - "у сроднiй працi", тобто, якщо людина робить щось за покликанням, робота для неї буде задоволенням.
Але прийти до такого щастя можна лише шляхом самопiзнання, глибокого вивчення своїх здiбностей, можливостей i прагнень - вiдповiдно до цього й слiд будувати своє життя. Тодi не потрiбне буде нiщо зайве, й можна буде задовiльнятися найнеобхiднiшим, "їсти, щоб жити, а не жити, щоб їсти". Хрестоматiйними стали його слова: "Дякувати Боговi, що потрiбне зробив нетрудним, а трудне непотрiбним".
Та все ж таки у цiй позицiї немає нiчого вiд приниження. "Хто прагне iстини, тому не личить повзати!" - говорить Сковорода.
Йому найкраще думалося на природi, просто неба, вiн не покидає все життя обраний шлях мандрiвного фiлософа, не вiдмовляється вiд вiчних пошукiв iстини. В самому цьому шуканнi, в постiйному накопиченнi знань, в прагненнi до мудростi, вiн теж вбачає щастя. Але не тодi, коли знання мертвi й перетворились на якусь догму.