Роль пiснi у п'єсi Iвана Котляревського "Наталка Полтавка"

П. Котляревський дав українськiй лiтературi твори, вiдзначенi рисами народностi та насиченi народним гумором. Перша п'єса нової української лiтератури - "Наталка Полтавка" - дiстала цiлком за-служено назву народної опери, а її сценiчне життя почалося ще задовго до публiкацiї. Її сюжет вiдбиває суспiльнi вiдносини i типовi образи людей - представникiв простого народу та сiльської верхiвки. Але мотив вiддання бiдної дiвчини замiж за багатого нелюба i розлучення з бiдним коханим можна зустрiти й у багатьох народних пiснях, що свiдчить про типовiсть зображуваної ситуацiї.

Цiнностi, якi утверджує Котляревський в своїх творах, були зде-бiльшого саме народними, проблеми - актуальними знов-таки для простого народу, мова - живою, то ж невипадково iдея п'єси була добре зрозумiлою навiть неосвiченим глядачам. Нова лiтература, що виникла з iдей Просвiтництва, взагалi проголошувала принцип зближення мистецтва i лiтератури з життям. Та не лише змiст п'єси є народним, а й форма подання сюжету, в якому дуже велику роль вiдiграють пiснi.

Деякi з них мають фольклорне походження. Це - "Гомiн, гомiн по дiбровi", "Та йшов козак з Дону", "Ой пiд вишнею, пiд черешною". Решта була складена самим Котляревським iз стилiзацiєю пiд фольклор настiльки вдалою, що й цi пiснi переплелися з народними й самi стали такими: "Вiють вiтри, вiють буйнi", "Сонце низенько" та iншi. Хiба що професiйнi фольклористи та знавцi iсторiї лiтератури можуть вiдрiзнити однi вiд iнших. До речi, музику до п'єси Котляревського "Наталка Полтавка" написав один з найвiдомiших українських композиторiв - М. Лисенко, що дуже добре вiдчував найтоншi нюанси народної музики.

Однак головною художньою особливiстю введення у п'єсу пiсень, що було справжнiм новаторством, виявилося використання I. Котляревським пiснi не як тла чи то музичне оформлення, а як одного з найголовнiших засобiв розкриття характеру персонажа. Першi ж пiснi стали свого роду "музичним епiграфом" до образiв, що зображувалися.

З чого починається п'єса? З пiснi "Вiють вiтри, вiють буйнi...", яку її спiває засмучена Наталка. Пiсня розкриває її душевний стан ще до початку монологу й одразу пiдкреслює народнiсть самого образу селянської дiвчини: хто б ще спiвав саме такi пiснi?

Що на полi, що на пiсках, без роси, на сонцi?

Тяжко жити без милого i в своїй сторонцi.

Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!

Як я, бiдна, тут горюю, прийди подивися.

Рядками цiєї пiснi пояснюється i вихiдна обставина п'єси, i вихiдний емоцiйний стан героїнi.

Контрастно порiвняно з її пiснею звучать пишномовнi i претензiйнi вiршi возного Тетерваковського. До речi, навiть коли вiн спiває, його пiснi зовсiм не схожi на народнi.

Цiкавiша "пiсенна" характеристика виборного: його пiснi або мають виставний, сатиричний характер, як "Ой пiд вишнею, пiд черешнею", що була покликана замалювати недоречнiсть намiрiв возного, або вiн готовий зрiктися того, що сам проспiвав: "Та се, добродiю, не пiсня, а несенитниця". Це теж допомагає авторовi розкрити характер типового сiльського начальника, що хоч i вийшов з народу, але готовий заперечувати свiй зв'язок iз ним i поспiвати дуетом з паном.

Лiризмом i навiть сентиментальнiстю вирiзняються пiснi Петра, але знову ж таки ще при першiй появi його за пiснею можна вгадати, який надалi стиль поведiнки вiн обере:

Ой, як я прийду,

Тебе не застану,

Згорну я рученьки,