Про Наталку Полтавку i не тiльки про неї (за твором Iвана Котляревського "Наталка Полтавка")

Якщо "Енеїда" I. Котляревського була першим твором нової україн-ської лiтератури взагалi, то "Наталка Полтавка" ввiйшла у лiтературу як перший драматичний твiр i була одразу ж оцiнена театральними дiячами, у тому числi вiдомим росiйським актором М. С. Щепкiним i близьким до театру великим українським композитором М. Лисенком, що написав до неї музику. З 1819 року ця п'єса не сходить з театраль ної сцени й досi користується успiхом. То в чому ж секрет успiху?

Сюжет п'єси, створений на життєвiй ситуацiї, що вiдбиває реальнi взаємини мiж селянами, досить простий: пан возний, користуючись своїм становищем, намагається примусити бiдну селянську дiвчину вийти за нього замiж. Але Наталка любить Петра - сироту та ще й колишнього наймита її батька, що пiшов бурлакувати, - i знаходить у собi сили подолати всi перешкоди на шляху до одруження з ним.

Схожi сюжети можна зустрiти у багатьох народних пiснях i у драматургiї, що iснувала до I. Коляревського, - в iнтермедiях та вертепних драмах. Але порiвняно з ними "Наталка Полтавка" зробила великий крок уперед - i розвиток дiї, i мова, i повноцiннiсть зображуваних образiв, i iдейне узагальнення свiдчать про яскраву майстернiсть Котляревського-драматурга.

Видатний український актор i драматург I. Карпенко-Карий називав п'єсу "праматiр'ю українського народного театру" та вiдзначав великий емоцiйний вплив її на глядачiв: "радiсть, i горе, i сльози Наталки були горем, сльозами i радiстю всiєї зали".

Останнє твердження заслуговує особливої уваги - спiвчуття глядачiв викликає насамперед образ Наталки Полтавки, iм'ям якої не випадково названо усю п'єсу.

Постать головної героїнi - Наталки - зворушує i приваблює своїми чеснотами. Вона змальована як iдеал селянської дiвчини. Наталка увiбрала в себе усi кращi риси жiнки: скромнiсть, чеснiсть, доброту, сердечнiсть та душевну силу.

"Золото - не дiвка!... - розповiдає про неї виборний. - Окрiм того, що красива, розумна, моторна i до всякого дiла дотепна, - яке в неї добре серце, як вона поважає матiр свою; шанує всiх старших вiд себе; яка трудяща, яка рукодiльниця; себе i матiр свою на свiтi держить".

Котляревський пiдкреслює й iншi дуже важливi риси характеру Наталки: хоробрiсть, енергiйнiсь i наполегливiсть у боротьбi за своє щастя, її усвiдомлення власної гiдностi.

Про це свiдчать також слова її пiснi:

Небагата я i проста, но чесного роду,

Не стижуся прясти, шити i носити воду.

Ще в першiй дiї п'єси пiсля розмови Наталки з возним помiтно, що ця проста дiвчина насправдi є розумнiшою за хитрого "юристу". Розмова з матiр'ю переконує, що Наталка здатна до глибокої критичної оцiнки людей, а власнi вчинки доводять, що її слова не якась вiдсторо нена вiд життя теорiя - Наталка i дiє так, як мислить: помiрковано, але рiшуче. Хоча це зовсiм не заважає їй мати почуття гумору - протягом п'єси вона неодноразово промовляє влучнi та дотепнi слова. Загалом мова Наталки красива, багата i спiвуча, сповнена мудрими народними прислiв'ями.

Тiльки материни сльози змушують її погодитися вийти замiж за першого, хто посватається - але це не зрада власних принципiв, Наталка має вагому причину пiти на самопожертву. "Добра дитина", - каже про неї Терпилиха. Матерi ставлять Наталку в приклад своїм дочкам.

Працьовитiсть дiвчини пiдкреслюється тим, що протягом усiєї п'єси ми не бачимо її без дiла: вона то шиє, то iде по воду.

Вона не шукає матерiального достатку, навпаки, на її думку в заможного чоловiка бiдна жiнка "буде гiрше наймички, буде крiпачкою" - хiба багато дiвчат розумiє цю нiби просту iстину? Треба бути непересiч ною особистiстю, щоб наважуватися виступати проти розповсюджених цiнностей i захищати свої.

Здатнiсть Наталки наполягати на своєму найвиразнiше проявляєть ся, коли повертається її коханий Петро. Тут вже вона готова вiдкинути не лише якiсь практичнi мiркування, а навiть усi традицiйнi звичаї, й виступити проти волi старших - адже йдеться про її кохання.