Образи ватажкiв гайдамацького руху в поемi Тараса Шевченка "Гайдамаки"

Поема Тараса Шевченка "Гайдамаки" змальовує картину селянського повстання 1768 року, вiдомого в iсторiї пiд назвою Колiївщина, приводом до якого були знущання конфедератiв над населенням Правобережної України. Почавшись у районi Чигирина, воно швидко поширилося майже на всю Київщину i частково на Подiлля й докотилося до Уманi. На його чолi спочатку стояв запорожець Максим Залiзняк, але потiм до нього приєднався уманський сотник Iван Гонта. Таким є iсторичне пiдгрунтя шевченкiвської поеми.

Але не слiд забувати, що письменник зображує iсторичнi подiї iнакше, нiж це роблять iсторики. Замiсть фактiв на перший план виходять художнi узагальнення, те саме стосується й образiв ватажкiв - героїв поеми. Завдання поета не в тому, щоб якнайдостовiрнiше вiдтворити портрети реальних iсторичних осiб, а в тому, щоб з їх допомогою висловити власнi думки з приводу iсторичної подiї, хоча вiдомо, що образи Залiзняка i Гонти надихали Шевченка змалку, з тих часiв, коли вiн слухав пiснi кобзарiв, у тому числi присвяченi Колiївщинi. Зрозумiло, чому вони постають у поемi зромантизованими та у дечому зiдеалiзованими.

Лiта орел, лiта сизий

Попiд небесами,

Гуля Максим, гуля батько

Степами, лiсами.

I образ, i стиль зображення Шевченко запозичує у народної пiснi, пiдкреслюючи народнiсть Залiзняка, який:

I воює, i гарцює

З усiєї сили.

Залiзняк змальовується як цiлiсна особистiсть, що живе лише однiєю метою, проте це не заважає йому спiвчувати простим людям (наприклад Яремi) i взагалi бути близьким до них, за що гайдамаки називають його "батьком". Вiн вмiє не лише битися, а й вчасно пiдбадьорити гайдамакiв, пiдтримати їхнiй бойовий дух. Його образ - образ улюбленця народу, "громади в сiряках". Ярема, виведений в поемi саме як представник цього народу, символiчно стає Залiзняковi за сина:

Придбав Максим собi сина

На всю Україну.

Хоч нерiдний син Ярема,

А щира дитина.

та й iншi повстанцi кажуть про Залiзняка: "У нас один старший - батько Максим".

Дещо iншими фарбами змальовується образ другого народного ватажка - Iвана Гонти. Вiн суворiший i трагiчнiший, основна риса, що пiдкреслюється в ньому - майже фанатична вiрнiсть присязi та справi помсти. Узявши в руки "священого ножа", щоб рiзати ворогiв, Гонта вже нi перед чим не зупиняється. Вiн сам, власними руками, вбиває навiть своїх дiтей.

Поцiлуйте мене, дiти,

Бо не я вбиваю,

А присяга.