Сатиричне зображення царської iмперiї у поемах Тараса Шевченка "Сон" i "Кавказ"
Усе має свiй початок. I хоча сьогоднi неможливо сказати, хто першим почав складати пiснi, проте ми знаємо автора першого в українськiй лiтературi сатирично-полiтичного твору - це Тарас Григорович Шевченко, а сам твiр, вiдповiдно - поема "Сон", написана 1844 року. Через рiк великий Кобзар знову повернеться до знайденого прийому сатиричного зображення дiйсностi у поемi "Кавказ". Цi двi поеми близькi не лише за часом написання та стилiстично, їх об'єднує спiльна тема - протест проти суспiльного ладу, заснованого на гнобленнi людини людиною, вищим проявом якого була тогочасна царська влада, образу якої протиставляються образи героїв-борцiв: декабристiв ("Сон") та Прометея ("Кавказ").
Шевченко назвав "Сон" комедiєю. Для розкриття своєї iдеї вiн використовує найрiзноманiтнiшi сатиричнi засоби: гнiвну iронiю, сарказм, гротеск та карикатуру. Образи царя, царицi, чиновникiв та державного апарату монархiї змальовуються загостреними сатиричними засобами. Вже навiть портрети царя i царицi поданi в карикатурно-зневажливо му тонi. Цар "цвенькає", "неначе ведмiдь", з похмiлля вiн "одутий, аж посинiв". Цариця "мов опеньок засушений", "мов та чапля". Придворнi:
За богами - панства, панства
В серебрi та златi!
Мов кабани годованi -
Пикатi, пузатi!
Чиновникiв поет iронично порiвнює з политими чорнилом квiтами, їх характеризує насамперед хабарництво i здирство, вони готовi "драти i з батька i з брата".
Такою постає верхiвка державної машини в зображеннi поета. А от головний принцип роботи механiзму самодержавства змальовується за допомогою гротескової картини, яку I. Франко назвав потiм "генераль ним мордобитiєм".
...цар пiдходить
До найстаршого... та в пику
Його як затопить!
облизався неборака
Та меншого в пузо -
Аж загуло!.. А той собi
Ще меншого туза
Межi плечi; той - меншого,
А менший - малого,
А той - дрiбних...
Уся влада, на думку Шевченка, тримається саме на такому "мордобитiї", а ще - на багнетах та муштрi. Немає нiчого дивного, що за такої системи простим людям залишається лише страждати. Тому смiх над апаратом царського управлiння не просто смiх - "Смiх i сльози!"
Цi самi сатиричнi засоби посилюють контраст мiж зображенням верхiвки та простих людей або революцiонерiв, яких Шевченко описує iз щирим спiвчуттям.