Мотиви лiрики Тараса Шевченка

Неможливо сьогоднi уявити українську лiтературу i навiть культуру в цiлому без творчого доробку Тараса Григоровича Шевченка. Великий Кобзар українського народу був справжнiм митцем. Його творчий генiй надихав його i малювати картини, i писати лiтературнi твори, як поетичнi, так i прозаїчнi. Навiть якщо взяти окремо лише лiрику, виявиться, що її тематика була рiзноманiтною, як саме життя.

Усi твори Тараса Шевченка об'єднує те, що кожне слово в них - про Україну та про її долю. У них теми про працю, про боротьбу, про мiсце поета в суспiльствi, про свiтле кохання i про палку ненависть до гнобителiв рiдного краю, спогади про героїчне минуле i мрiї про майбутнє.

Тарас Шевченко був не лише поетом, письменником та художни ком, вiн був активним учасником полiтичної боротьби. Звiсно, його громадська позицiя вiдбилася у багатьох його поетичних творах.

Та неоднаково менi,

Як Україну злiї люди

Присплять, лукавi, i в огнi

Її окраденою збудять...

Ох, не однаково менi.

Шевченковi нiколи не було "однаково" щодо долi України та її народу. Вiн й iнших закликає до небайдужостi чи навiть до боротьби або вiдверто ("I мертвим, i живим...", "Заповiт", "Полякам" тощо), або опосередко вано, коли головна тема нiби зовсiм iнша. Наприклад , законодавчо за-крiплене поневолення людини (бiльшiсть творiв, "Тяжко-важко в свiтi жити", "Сон" ("На панщинi пшеницю жала..."), "Елегiя" тощо) або зображення iсторичних подiй ("Гайдамаки", "Iван Пiдкова", "Гамалiя" та iн.). Героїчне минуле привертало увагу Шевченка як засiб пробудження нацiональної свiдомостi своїх спiввiтчизникiв.

Серед громадської лiрики виокремлюються твори, що використову ють нетрадицiйнi засоби розкриття теми: сатиричнi, часом аж до карикатури ("Сон", "Кавказ"), або тi, у яких авторськi думки викладаються у формi притч, наприклад, вiршi "Пророк", "Чума".

Багато творiв у Тараса Шевченка присвячено зображенню простих людей. Iнколи це оспiвування працелюбностi, душевної та зовнiшньої краси цих людей - "А там, де люди, - добре буде". Найбiльше про свою любов до таких людей Шевченко писав на початку своєї творчостi.

... Дiвчата вийдуть воду брать,

I сонце гляне - рай та й годi!

На думку письменника, саме праця й робить людей красивими. Але поруч зi зворушливими картинами мирної працi, виникають вже зовсiм iншi мотиви - роздуми над подальшою долею народа та обурення пануванням тих, хто поплюжить результати їхньої працi, принижує

i гнобить цих працелюбних людей. I от вже:

Неначе люди подурiли,

Нiмi на панщину iдуть

I дiточок своїх ведуть!..

Жiночi долi ("Катерина", "Наймичка") виявляються зламаними соцiальною та нацiональною нерiвнiстю, якi засуджуються вiдкритим текстом в iнших творах.