Лiтературознавцi про значення творчостi Шевченка
Тараса Шевченка не випадково визнано фундатором нової українсь кої лiтератури. Хоча деякi тенденцiї її розвитку вже можна було побачити в окремих творах деяких письменникiв, саме Шевченко перетворив українську лiтературу на явище лiтератури всесвiтньої, його творчий генiй нiби подолав звичнi кордони. Саме в його творчостi найповнiше розвинулися засади, що згодом стали провiдними для передових україн-ських (i не лише українських) письменникiв другої половини ХIХ - початку ХХ столiть: народнiсть i реалiзм, що розкривали справжнє життя в усiй його повнотi та багатогранностi.
Постать великого Кобзаря українського народу надихала не лише письменникiв, йому та його лiтературним образам присвячували свої твори такi вiдомi композитори, як М. Лисенко та Г. Майборода, такi художники, як I. Рєпiн та I. Крамськой. Що вже казати про iнших письменникiв та лiтературознавцiв!
"Вiн - поет цiлковито народний, такий, якого ми не можемо назвати у себе..." - писав про Шевченка видатний росiйський критик М. О. Добролюбов.
За висловом П. Грабовського, Шевченко "зробив лiтературу великою справою життя i вказав їй єдино достойний шлях служiння батькiвщинi".
Цим шляхом прямували найвидатнiшi українськi письменники наступного поколiння - Марко Вовчок, Панас Мирний, Iван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка та iншi. Майже всi вони вважали Шевченка своїм учителем. Росiйськi письменники-демократи Чернишевський, Тургенєв i Некрасов також згадували про вплив творчостi Шевченка на свою. На думку М. Горького, Шевченко "поглянув на життя народу оком поета i провидця".
Його наступникiв приваблювала i громадська позицiя Шевченка, надихав його особистий приклад. "Я не знаю, - писав Iван Франко про твори Шевченка, написанi в умовах полiцейського нагляду, - нi в однiй європейськiй лiтературi подiбної поезiї, написаної за подiбних обставин".
"Всюди, де вiн тiльки бачив гнiт i безправ'я, приниження людини, хай було це на волзькому пароплавi, чи в азiатських пустелях, чи грiзним стогоном докочувалося iз кавказьких гiр, - всюди зло i неправда викликали вибух поетового протесту, i щоразу вiн був готовий стати до бою з насильством i злом", - вiдзначав Олесь Гончар.
Та не лише iдейнi та етичнi засади творчостi Тараса Шевченка приваблювали лiтературознавцiв та письменникiв. Ось що пише про нього у додатку-спогадi до Празького видання "Кобзаря" I. Тургенєв: на його думку, повернувшися iз заслання Шевченко "замислювався над тим, щоб створити щось нове, незвичайне, що тiльки йому одному пiд силу, а саме: поему такою мовою, яка була б однаково зрозумiла росiянину i малоросу..." Так, тут вже йдеться про художнi та стилiстичнi особливостi творчостi Тараса Шевченка.
Постать Шевченко вiдiгравала важливу iсторичну роль не лише у розвитку лiтератури, а й у розвитку лiтературної мови. Вiн заклав ту її структуру, яка зберiглася донинi як основа сучасної української мови. Склад словника i граматичний лад (у тому числi синтаксис) стали нормою i зразком для письменникiв, театральних дiячiв i навiть преси. Це була жива народна мова, що грунтувалася на полтавсько-київському дiалектi, збагачена у тому числi й iншомовними, з росiйськими включно, висловами, наразi коли потребувалася передача фiлософських або полiтичних понять. Можна згадати i про слова, створенi самим Шевченком, якi органiчно ввiйшли у сучасну лексику, наприклад "передмова" (уперше використано у поемi "Гайдамаки").
Досить докладно стилiстичнi особливостi творiв Шевченка розгляну то у поета та лiтературознавця М. Рильського в "Поетицi Шевченка".
У довiдниках зi свiтової лiтератури iснує навiть окреме визначення - "шевченкiвський вiрш", тобто деякi стилiстичнi особливостi творчостi Шевченка стали знахiдкою не лише для вiтчизняних митцiв, а й поетiв iнших лiтератур. Це поняття узагальнює метро-ритмiчнi форми органi-зацiї вiрша на основi народно-пiсенної лiрики, при чому виразнiсть досягається через переходи вiд одного метру до iншого. Бiльше того, використання рiзних вiршованих форм усерединi однiєї композицiї, вперше введене Шевченком, стало основою поетичної технiки лiтерату ри ХХ сторiччя.
Отже, цiлком справедливим i природним є той факт, що твори великого Кобзаря були перекладенi майже всiма мовами свiту. I досi лiтературознавцi вивчають, а письменники творчо використовують спадщину українського народного поета Тараса Шевченка. Для генiїв не iснує дати смертi...