ВИКОРИСТАННЯ РІЗНИХ ФОРМ І МЕТОДІВ НА УРОКАХ ФІЗИКИ, ЯК ОДИН ІЗ ШЛЯХІВ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УРОКУ

Останнім часом у практиці і в теорії навчання особливої ваги набула проблема удосконалення уроку як основної форми навчальних занять у ПТО. Значних успіхів в удосконаленні уроків досягнуто у передовому педагогічному досвіді. Передовий педагогічний досвід відзначається широким розмаїттям пропонованих методів, прийомів і форм організації навчання.

Сучасний урок – це така форма організації взаємодії викладача і учнів, яка визначає не тільки способи діяльності викладання та пов”язаної з нею діяльністю учіння, а й характер спілкування викладача і учня. Ця спільна діяльність розглядається як їх співробітництво, спрямоване на формування на уроці знань і умінь учнів з фізики, а також їх духовних потреб, відношень та ціннісних орієнтацій.

Показником ефективності сучасного уроку виступає навчальна активність на ньому всіх учнів. Ефективність навчального процесу з фізики визначається характером діяльності учнів на уроці.

Оскільки кожен урок наперед розрахований на досягнення певної дидактичної мети, він не може плануватися без певної методичної структури. В структурі будь-якого уроку на перший план виділяються три компоненти:

1.Актуалізація опорних знань;

2.Формування нових знань і (чи) способів дій;

3.Навчання застосуванню одержаних знань і умінь на практиці.

Така трикомпонентна дидактична структура характерна для уроків всіх типів; отже, вона має інваріантний (незмінний) характер і є закономірністю навчання, зокрема фізики.

Головний компонент уроку – навчальний матеріал. Саме він вирішально визначає закономірності засвоєння, вимагає спеціальних методів, прийомів і засобів навчання. Для фізики характерним є широке застосування у навчанні фізичного експерименту у різних формах – демонстраційного, фронтальних лабораторних робіт, практикумів, розв”язування експериментальних задач, що вимагає від учнів уміння застосовувати у навчанні фізики знання з математики та інших предметів.

Так складається методика навчання фізики, а разом з нею і методична підструктура уроків різних типів. Методична підструктура спирається на названий вище інваріант структури будь-якого уроку і вже є багатоваріантною. Це зумовлено як характером навчального матеріалу, цілями навчання, так і різноманітністю методів і методичних прийомів, що застосовуються. На етапі актуалізації опорних знань це можуть бути: різного виду вправи, опитування, фізичні диктанти, досліди, висунення проблеми, кіно- і діафільми; на етапі вивчення нових знань – різні види словесних методів у поєднанні з демонстраційним експериментом: розповідь, пояснення, лекція, робота з книгою, опорним конспектом, кіно- і діафільмами.

Вибір методів для уроку не може бути довільним. Можна виділити шість загальних вимог для визначення вибору методів навчання:

1.Закономірності і принципи навчання, що випливають з них;

2.Зміст і методи певної науки взагалі і предмета, теми зокрема;

3.Мета й завдання навчання;

4.Навчальні можливості учнів (вікові, рівень підготовленості, особливості колективу групи);

5.Зовнішні умови (географічні, санітарно-гігієнічні, виробниче оточення);

6.Можливості викладачів (досвід, рівень підготовленості, знання типових ситуацій процесу навчання).