ПОПУЛЯРНІ ДИТЯЧІ ВІРШІ, КАЗКИ, ЗАГАДКИ УКРАЇНСЬКИХ ПОЕТІВ

Вовк і семеро козенят

Жила собі на світі одна коза. Мала вона семеро маленьких козенят і дуже їх любила. От якось надумала коза піти до лісу – травички нарвати, діток нагодувати.

Покликала козенят та й каже: - Дітоньки їм любі, дітоньки мої милі! Я йду до лісу, бо він як улізе, то всіх вас поїсть.

Тільки коза з хати, а вовк до дверей та й гукає: - Гей, дідки, відчиніть! Ваша матуся прийшла, молочка принесла!

Але Козенята почули грубий голос і здогадалися, що то не матуся, а вовк. _ не відчинимо, не відчинимо! – закричали вони. - Ти не наша матуся! – В матуся голос солодкий, тонкий, а в тебе грубий і злий. Ти – вовцюга-злодюга!

Вовк тоді пішов, купив велику грудку крейди, з’їв її, і голос у нього став тонкий.

Повернувся він до козенят та й знову гукає: -Дітоньки, відчиніть! Ваша матуся прийшла, молочка принесла! Козенята подумали, що то справді прийшла їхня матуся та й відчинили двері... Але то була не матуся, а вовк! Козенята перелякалися та й мерщій ховатися! Одне стрибнуло під стіл, друге – під ліжко, третє – за піч, четверте – до кухні, п’яте – в шафу, шосте – під умивальницю, а сьому сховалось у великому старому годиннику, що висів на стіні. Але вовк їх познаходив, роззявив свою величезну пащеку та й усіх поковтав!..

Лише найменшого козенятка, що сховалося у годиннику, не знайшов.Напхавши своє голодне черево, вовк подався надвір, розлігся в холодочку під дубом та й заснув. Незабаром коза повернулася додому. Стала шукати вона своїх діток, та ніде знайшла. Почала кликати кожного на ім’я, та ніхто не озивався. Нарешті, коли вона покликала найменшеньке, воно відгукнулося тоненьким голосочком: - Матусю, я тут, у годиннику!

Коза дістала його звідтіля, і тоді козенятко розповіло, як прийшов вовк і поїв усіх його братиків та сестричок... Можете уявити, як плакала бідна коза за своїми дітками, а тоді вийшла, зажурена, з хати, і найменше козенятко з нею.

Підходять вони до дуба, а там лежить вовцюга-злодюга і хроне, а ж листя вгорі шумить.

Обдивилася коза його з усіх боків і бачить: у роздутому вовчому череві щось ворушиться, товчеться...

-Ой леле! – скрикнула вона. – Та невже мої бідні дітки у вовчому череві ще живі?!

Козенятко швиденько принесло х хати великі ножиці, голку й нитки. Стала коза пороти вовчиськові черево, і тільки-но прорізала дірку, як звідки одне за другим повискакували всі козенята!.. І всі живісінькі, здоровісінькі – без жодної подряпинки! Козенята стрибали, танцювали, але коза їм сказала: Любі мої козенятка, біжіть назбирайте камінців: поки вовчисько спить, ми накладемо йому в живіт каміння!..

От побігли семеро козенят, нанесли каміння і напхали вовкові в живіт, а коза вмить зашила його, - та так спритно, що вовк нічого й не почув.

А коли він урешті виспався й пішов до річки напитися води, важке каміння потягло його вниз, - вовцюга шубовснув у глибоку воду та й утопився!

І від тоді маленьких козенят уже ніхто більше не чіпав.

***

В горах Альпах, на верхах,

на зелених на лугах,

мукає корівка Мілка