Вірю в майбутнє твоє, Україно

...Тихесенько вiтер вiє,

Степи, лани мрiють,

Мiж ярами, над ставами

Верби зеленiють.

I як за часiв Лесi Українки "коло сiл стоять тополi, розмовляють з вiтром в полi".

Такий само чесний, працьовитий, волелюбний народ живе на українськiй землi, чиєї "правди сила нiким звойована ще не була" (П. Тичина). Звучить вiльно наша солов'їна мова.

Ти сьогоднi зазвучало,

Як початок, як начало,

Як озброєння всiм видне,

Слово наше рiдне.

(П. Тичина).

Зазвучало слово безсмертної народної мови, якої можна навчатися

У трави - веснянки, у гори крутої,

В потiчка веселого, що постане рiчкою,

В пагiнця зеленого, що зросте смерiчкою.

(А. Малишко).

Iнакше кажучи, мови, якої можна вчитися у всього, що зветься рiдним краєм - Україною.

Не завжди легко жилося українському народу, та завжди справжнi сини свого народу любили неньку-Україну.

Кров'ю обкипiла вся наша давнина,

Кров'ю затопила долю Україна

(Леся Українка)

Багато скрутних часiв зазнала вона протягом своєї героїчної i трагiч-ної iсторiї. Знала поневолення i вiйни, та знову i знову ставав на її захист України народ, нищив ворогiв i вiдбудовував мiста i села, бо любили справжнi українцi свою Батькiвщину попри все.

Для того, щоб бути патрiотом своєї держави, треба не спiвати п'яними голосами "Ще не вмерла...", а потiм тiкати за кордон, щоб "тинятись по чужбинах, аж доки дiдько всiх не забере" (В. Симоненко). I не обвинувачувати у своїх негараздах iншi народи - нiколи цього не робив такий беззаперечний патрiот, як Тарас Шевченко, або О. Гончар, що казав: "Ми поважаємо патрiотизм кожної нацiї, бо ми самi патрiоти".