"Народе мiй, до тебе я ще верну..." (Василь Стус)

Його ховали в українську землю 19 листопада 1989 року. Десятки тисяч киян проводжали поета на Байкове, до останньої оселi громадянина-страдника. Того дня глибокий сум струменився з сердець людських, з сотень прапорiв i корогiв. А через кiлька мiсяцiв спалахнув хрест на його свiжiй могилi - i мертвий поет заважав комусь жити.

Василь Семенович Стус вже в перебудову, 4 вересня 1985 року, помер на чужiй землi, першою його цвинтарною оселею були аршини в селi Копальнi у Пермськiй областi. Як першим смертним сховом для кобзаря було Смоленське кладовище у Санкт-Петербурзi. Сорокасемирiчним пiшов у iншi свiти Василь Стус. У такому ж вiцi перестало битися серце Тараса Григоровича: "Караюсь, мучусь, але не каюсь..." - лунало з уст Прометея України. Не потребував каяття в страдницькi невольничi лiта i полiтичний "злочинець" Василь Стус:

Як добре те, що смертi не боюсь я,

I не питаю, чи тяжкий мiй хрест,

Що перед вами, суддi, не вклонюся

В передчуттi недовiдомих верст...

Життя поета - це шлях через терни до зiрок. Щедро обдарований, чесний i наполегливий, вiн мiг би стати не тiльки великим поетом, а й глибоким лiтературознавцем, але його виключили з iнституту. У двохмiльйонному (на той час) Києвi Василю Стусу майже неможливо було знайти навiть "кочегарну" посаду. Поет з молодою сiм'єю шiсть рокiв тяжко бiдував. А в сiчнi 1982-го був заарештований. Сiм лiт неволi в Мордовiї та на Колимi. Потiм був восьмимiсячний "антракт" на волi i новий арешт. Вирок: п'ятнадцять рокiв позбавлення волi.

У цi тяжкi тюремнi роки поет часто впадав у розпач, усвiдомлював самотнiсть i вiдiрванiсть вiд рiдної землi:

Менi здається, що живу не я,

А iнший хтось живе за мене в свiтi.

4 вересня 1985 року. Карцерна камера ¹3. Тут, пiд час сухої голодовки на знак протесту проти брехливого доносу наглядача Руденка, за яким Василя й посадили до карцеру, помер Василь Стус.

Наче з того, холодного темного свiту нинi лунають його останнi слова:

Нехай Днiпра уроча течiя

Бодай у снi, у маячнi струмує,

I я гукну, i край мене почує.

Василь Стус пiдводиться з колiн, воскресає, починає крокувати до нас, в суверенну Україну, якiй вiн вiддав усе.

Настали iншi часи. Часи, якi своїм життям готував Стус. Нинi поет реабiлiтований з iнiцiативи Спiлки письменникiв України, з допомогою прокурора України М.О.Потебенька.

Поета немає. Але вiн живе серед нас своїми творами, своєю безприкладною стiйкiстю:

Народе мiй, до тебе я ще верну,

Як в смертi обернуся до життя,