"Розстрiляне Вiдродження" в українськiй лiтературi 20-30-х рокiв
Термiн "розстрiляне Вiдродження" вперше запропонував дiаспорний лiтературознавець Юрiй Лавриненко, вживши його як назву збiрника найкращих текстiв поезiї та прози 20-30-х рр. За це десятилiття (1921-1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрiчне вiдставання й навiть переважити на теренi вiтчизни вплив iнших культур, росiйської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Українi нараховувалося 5000 письменникiв).
Це вiдродження було пов'язано з тим, що українськi митцi навiть за умов замовчування й заборони (пригадаймо Емський Указ) створили тексти, гiднi свiтового поцiновування (П. Кулiш, I. Франко, М. Коцюбинський), з довгожданим набуттям Україною своєї державностi, з датою українiзацiї та рiзнобiчних свобод, обiцяних революцiями 1905-1917 рр.
Вийшовши в масi своїй з нижчих верств населення (службовцi, рiзночинцi, священики, робiтники, селяни), нове поколiння української елiти часто не мало можливостi здобути систематичну освiту через вiйну, голод та необхiднiсть заробляти насущний хлiб. Але, працюючи "на гранi", намагаючись використати всяку можливiсть ознайомитися iз свiтовою культурою, розправити вiками скутi крила творчостi, вони просякалися найсучаснiшими тенденцiями i творили дiйсно актуальне мистецтво.
Головними лiтературними об'єднаннями були "Ланка" (пiзнiше "МАРС"), "Плуг", неокласики "Молодняк", "Спiлка письменникiв захiдної України", ЛОЧАФ (об'єднання армiї та флоту). Найвпливовiшим був "Гарт", який пiзнiше був перейменований на "ВАПЛIТЕ" ("Вiльну Академiю Пролетарської Лiтератури").
Саме ВАПЛIТЕ в особi Миколи Хвильового розпочало славетну лiтературну дискусiю 1925-1928 рр. i перемогло в нiй, довiвши наявнiсть i необхiднiсть нацiональної, специфiчної української лiтератури, орiєнтованої на Європу, а не на Росiю.
Що ж визначало творчi шукання новiтньої елiти й тематику її творчостi? Головними складниками її свiтогляду був бунт, самостiйнiсть мислення та щира вiра у власнi iдеали. В бiльшостi своїй це були iнтелектуали, якi робили ставку на особистiсть, а не на масу. За їх зовнiшньою "радянськiстю" ховалися глибокi пошуки й запити. Подивiмося на деякi найцiкавiшi тексти.
Проза подiлялася на двi течiї: сюжетна i безсюжетна. У безсюжет них творах головним було не речення чи слово, але пiдтекст, дух, "запах слова", як казав Хвильовий. Стиль сильних почуттiв та проникнення в сутнiсть явищ називається неоромантизмом чи експресiонiзмом. У цьому напрямку працювали Микола Хвильовий, Юрiй Яновський, Андрiй Головко, Юлiан Шпол, Олекса Близько, Лесь Курбас, Микола Кулiш та багато iнших.
Головна iдея новели "Я (Романтика)" Хвильового - розчарування в революцiї, кричущi суперечностi i роздвоєння людини того часу. Головний персонаж - людина без iменi, а значить, без iндивiдуальностi, без душi. Заради революцiї вiн вбиває свою матiр i карає себе думкою: чи варта була революцiя такої жертви.
Головний герой повiстi "Смерть" Бориса Антоненка-Давидовича - Кость Горобенко. Серед насильства громадянської вiйни i втрати людиною всiх матерiальних здобуткiв та елементарної гiдностi вiн сприймає бiльшовикiв як над людей, здатний подолати смерть, яким приступна найвища iстина. Вони здатнi вбивати iнших, не переймаючись цим. Вбивство Костем куркуля - його перехiд до вищої касти, ставання людино-богом.
У романi Валер'яна Пiдмогильного "Мiсто" вперше в українськiй лiтературi проявилися елементи фiлософiї екзистенцiалiзму. Головний герой в прагненнi насолоди йде вiд задоволення фiзичного до найвищих релiгiйних потреб. Проте навiть в такiй складнiй тематицi письменник не перетворює роман на просту оповiдь "людної" фiлософiї, а творчо осмислює її у застосуваннi до нашого, нацiонального свiтовiдчуття.
У поезiї найцiкавiшими є шукання символiстiв Олександра Олеся i Павла Тичини. В своїй збiрцi "Сонячнi кларнети" Тичина вiдбив всю широту освiченого i тонкого розуму, який споглядає багатство української природи, бажаючи докопатися до її першопричин.
Коли Комунiстична партiя СРСР зрозумiла свою поразку, вона почала дiяти забороненими методами: репресiями, замовчуванням, нищiвною критикою, арештами, розстрiлами. Перед письменниками стояв вибiр: самогубство (Хвильовий), репресiї i концтабори (Б. Антонечко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (I. Багряний, В. Домонтович), емiграцiя (В. Винниченко, Є. Маланюк), або писання програмових творiв на уславлення партiї (П. Тичина, М. Бажан). Бiльшiсть митцiв була репресована i розстрiляна.
Яка ж доля їхнiх творiв?... Коли 1947 року Iван Багряний видав за кордоном свою поетичну збiрку "Золотий бумеранг", другою назвою її було "Рештки загубленого, репресованого та знищеного". Твори здавалися до спецсховiв, заборонялися, замовчувалися, багато з них були назавжди втраченi. Хоча й функцiонували у самвидавi (Iван Багряний), рукописних копiях, виходили за кордоном.