Нацiональний пафос поезiї Олега Ольжича

Серед питань, що стосуються особистостей митцiв та їхньої творчостi, є одне, яке рiдко порушується i на яке немає однозначної вiдповiдi. В українськiй лiтературi, мабуть, як нiде в свiтi, багато поетiв та письменникiв не лише спiвчували тiй або iншiй полiтичнiй течiї, а були водночас визначними полiтичними дiячами.

Звичка оцiнювати творчiсть поетiв за вiдповiднiстю тiй або iншiй iдеологiї зазвичай виправдана. Хто подiляє полiтичнi переконання поета, завжди некритично стверджуватиме, що вiн генiальний, навiть якщо насправдi той має посереднi здiбностi. Хто стоїть на засадах ворогуючої iдеологiї, так само заперечуватиме, що творчiсть полiтичного опонента хоч чогось варта. До того ж подiбний пiдхiд нерiдко породжував "флюгерiв" вiд поезiї, що завжди намагаються дотримуватись офiцiйного, "найзручнiшого" курсу. Та все ж таки часом треба переступати через iдеологiчнi забобони й вiдокремлювати подумки поета вiд полiтика в однiй особi, талант - вiд переконань. Але - наскiльки?

Цiлком справедливо ставити це питання щодо творчостi Олега Ольжича (Кандиби), голови проводу ОУН "мельникiвцiв", якого називали поетом нацiонального героїзму.

Без чого не може бути справжньої творчостi? Без вмiння передавати свої думки i почуття за допомогою художнiх засобiв (для поета - це володiння словом). Але, крiм наявностi поетичної технiки, справжнього поета вiдрiзняє вiд поета-одноденки щира небайдужiсть до рiзних проявiв життя, глибина болю, що змушує сiдати за перо чи друкарську машинку.

Нi! Не бiленi стiни оцi i затишне подвiр'я.

Уночi висихають уста вiд розкритого неба.

Тiло рiвно горить.

I страшна, ще не збагнена правда

Розриває на ложi важкi i задиханi груди.

("Нi! Не бiленi стiни...")

О. Ольжич завжди писав про те, у що вiрив, i жив так, як закликав жити iнших у своїх вiршах. Любов до України була для нього не порожнiми фразами. Перед блискучим випускником одного з найповаж -нiших європейських навчальних закладiв стелилася широка путь. Вiн успiшно розпочав наукову дiяльнiсть, його вiршi почали друкуватися, але любов до рiдного краю змусила Ольжича повернутися з безпечного закордоння в Україну й почати боротьбу за її незалежнiсть. Що казати, далеко не кожна людина вiдмовиться заради iдеї вiд успiшної кар'єри. Та навiть обравши шлях боротьби, не кожен виявляється здатним пройти його до кiнця. У Ольжича сили вистачило. Недарма вiн писав:

Захочеш - i будеш. В людинi, затям,

Лежить невiдгадана сила.

Зрослась небезпека з вiдважним життям,

Як з тiлом смертельника крила.

("Незнаному вояковi")

Саме таким було життя цього поета. Пiд час нацистської окупацiї Ольжич зосереджував у своїх руках керування численними групами антинiмецького опору, був заарешований i помер вiд катувань, нiкого не виказавши.

Хiба не цей героїзм звучить у його вiршах?