Людська доля та любов до рiдної землi у творах Андрiя Малишка

Багатий наш край поетами. Вiд славнозвiсного вiщого Бояна та сивих кобзарiв до поетiв сучасних, усi вони оспiвували усi рiдну землю та людей, що живуть на нiй.

Кожен з цих спiвцiв має свiй стиль. Андрiй Малишко назвав себе сурмачем, "що кличе вiйсько в битву i першим йде в запеклу битву сам".

Тематичний дiапазон цього поета дуже широкий: мирна праця i вiйна, природа i кохання, людськi долi i материнство, рiдна мова - та через усi твори проходить палка любов поета до рiдної землi, до своїх спiввiтчизникiв.

Дуже детально змальовує Малишко характери i почуття людей, як у поемах, так i в маленьких (часто сюжетних) вiршах. Iнодi вiн розповiдає нам про цiлий життєвий шлях героя, iнодi - про окремi епiзоди з його життя. Цiле життя ми проживаємо разом з колгоспною ланковою ("Це було на свiтанку") i колгоспним бригадиром Хомою Метеликом ("Урожай") - чесними трудiвниками, закоханими у рiдну землю. Труднощiв, горя i радостi Докiї Петрiвни вистачило б, здається, навiть на кiлька життiв: вона i працювала, i виростила чотирьох дiтей, i кулеметницею була, i худобу рятувала вiд нiмцiв, i знов поверталась до мирної працi в колгоспi. Коли вона помирає:

Поклонилась земля, поклонилися люди

На життя, на братерство без кривди й огуди.

так змальовує Малишко чесне життя, вiддане служiнню людям. Вiн закликає брати приклад з таких трудiвникiв.

Серед трударiв особливу пошану поет вiддає вчителям - вiршi "Учитель" (з найдальших країв летять до старого вчителя листи колишнiх учнiв) та "Вчителько моя, зоре свiтова", що став пiснею.

Не забуває Малишко про трудiвникiв, людей мирних професiй навiть тодi, коли пише про вiйну. Чи багато поетiв, що присвячували вiршi героїчнiй боротьбi з фашистськими загарбниками, помiчали, скажiмо, кашоварiв, або теслярiв, що "робили мости на Днiпрi, на Дiнцi i на Збручi"? Але ж i про їхнiй внесок у перемогу не варто забувати. Але й яскравi легендарнi образи незламних i мужнiх героїв також знаходимо ми у вiршах А. Малишка. Навiть вороги дивуються, коли пiд час громадянської вiйни до них в полон потрапляє... безногий кулеметник!

Пiдiйшли й обмерли: чоловiк без нiг.

I стоїть та шляхта, розгублена й блiда.

В очi їй смiється Опанас Бiда.

("Опанас Бiда")

Запам'ятовується читачам i хлопчик-партизан, що узяв собi iм'я Прометея. Та знову серед вибухiв i пострiлiв з'являється свiтлий мирний образ колоска, що прорiс пiсля пожежi у грудочцi землi, яку носив з собою боєць, зiгрiваючи теплом серця i зрошуючи власною кров'ю ("Балада про колосок").

I переплiтаються легенда i дiйснiсть, сучаснiсть вiйни i далеке героїчне минуле:

По мiстах в руїнi,

В селах, здалека,

Ходить по Вкраїнi

Тiнь Кармелюка,