Правозахисний свiтогляд поета (за твором Василя Симоненка "Ти знаєш, що ти - людина")
Вiрш "Ти знаєш, що ти - людина" входить до останньої прижиттєвої збiрки поета "Земне тяжiння" (1964). До неї увiйшли такi досягнення поетового таланту, як "Задивляюсь у твої зiницi", "Лебедi материнства", "Розвели нас дороги похмурi", "Земле рiдна! Мозок мiй свiтлiє...", "Ну скажи - хiба не фантастично...".
Ти знаєш, що ти - людина.
Ти знаєш про це чи нi?
Усмiшка твоя - єдина.
Мука твоя - єдина.
Очi твої - однi.
Як багато вкладає Симоненко в слово "людина"! Це не бiологiчне поняття, а високий обов'язок i мета. Не кожен усвiдомлює це. Мiж "просто життям" i життям свiдомим - велика рiзниця. Подвиг, якiсть життя, внутрiшня глибина, краса душi не виникають в людинi автоматично. Не залежать вони й вiд випадку. Це - результат цiлеспрямованих зусиль.
Що ж означає "єдина" усмiшка? Поет кличе до егоїстичного ствердження людиною своєї унiкальностi? До унiкальностi, але вiдповiдальної. Я не маю права на тваринне iснування. Моя задача - з'ясувати своє призначення й дiяти згiдно з ним. Тому й "єдина" моя мука, бо я сам маю її переживати.
Бiльше тебе не буде.
Завтра на цiй землi
Iншi ходитимуть люди,
Iншi кохатимуть люди -
Добрi, ласкавi й злi.
Сьогоднi усе для тебе -
Озера, гаї, степи.
I жити спiшити треба,
Кохати спiшити треба -
Гляди ж не проспи!
Як не схожi цi слова на заповiт тих же буддистiв, якi вчать, що для внутрiшньої гармонiї треба тiкати вiд свiту з його хвилюваннями.
Вiд загальнолюдського Симоненко переходить до нацiонального. Цей заповiт поклонiння життю, цiнування життя вiдповiдає глибоким основам українського мислення.
Доведемо це прикладами. Теофан Прокопович - один з найцiкавi ших церковних дiячiв України. Аби здобути вищу освiту, вiн приймає католицизм. Навчається в Римi, осягає найвищi здобутки захiдної думки. Подорожуючи Європою, знайомиться з реформаторськими рухами. Повертається до України. Прехрещується у православ'я. Стає префектом, а потiм ректором Києво-Могилянської академiї. Завойовує довiру росiйських монархiв.