В НАС ЄДИНА МЕТА—УКРАЇНА СВЯТА, НЕЗДОЛАННА НІКИМ І НІКОЛИ

Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як вітер, і трави, і води.

В годину щасливу і в радісну мить,

Любіть у годину негоди.

(В. Сосюра, «Любіть Україну»)

Серед найсвітліших людських почуттів — любов до неньки, що дала життя, і до Вітчизни-матері. Україна... Край невимовної краси і тяжкої недолі, неповторної пісні і волелюбного лицарства, край з багатою і на радість, і на криваві сторінки історією. Але найбільше багатство кожної землі — її вірні дочки і сини, які своєю любов'ю ря¬тували вітчизну від поневолення і занепаду, від духовного спустошення і зневіри.

Ми захоплюємося любов'ю до України славетного Петра Конашевича-Сагайдачного, коли читаємо «Людолови» 3. Тулуб і однойменний роман А. Чайковського, звитягою Івана Сірка в «Ясі» Ю. Мушкетика. Нас вражають муж¬ність і відданість нездоланних Байди і Морозенка.

Прикладом служіння рідній землі стали подвиги юних січових стрільців, для яких девізом були слова М. Вороного: «Серця кров і любов — все тобі віддати в боротьбі». Крізь згарища, руїни йшли вони в бій «за рідний край, за нарід свій, за долю України».

Вражає відвага тих, хто «грудьми вогняними» зустрів фашистську навалу. З лю¬бов'ю до Батьківщини творили чудеса мужності сини і дочки української землі. Чита¬єш «Україну в огні» О. Довженка і проймаєшся гордістю за нескорений дух, за міць і доблесть нашого народу, «якого Правди сила ніким звойована ще не була».

Кожен рядок великого Кобзаря пройнятий уболіванням за долю рідної землі, прагненням прислужитися визвольним змаганням свого одуреного, покірного народу. Кобзареве життя — зразок патріотичного служіння батьківщині, коли слово і діло єдині, коли у «врем'я люте» не зрадиш, не похитнешся. Що сталося б з Шевченком у тридцять третьому, у тридцять сьомому роках?

Певно, побувавши в Косаралі,

побував би ще й на Соловках.

(Л. Костенко)

Слово правди, слово любові Кобзаря будило сонних, запалювало байдужих, ве¬ло сміливих. Це у Т. Шевченка вчилися непокірності В. Стус, О. Тихий, Ю. Литвин, В. Симоненко, Л. Костенко та багато інших, хто із раба виріс у сина України-матері.

Ти вже не згинеш, ти двожилава,

земля, рабована віками,

і не скарать тебе душителям

сибірами і соловками.

(В. Стус)

Від любові кожного з нас залежить, яким буде майбутнє України. Любити її — це значить працювати і творити в ім'я рідної землі, відроджувати народні традиції, по¬вертати забуті імена і заповнювати «білі плями» історії та культури, вивчати рідну мо¬ву.