Іван Франко - майстер художнього слова

У літературному русі другої половини XIX століття Іван Франко — найвидатніший діяч. Його «поетична творчість вражає глибиною і багатством ідей, Широким колом тем і сюжетів, великою різноманітністю форм». Своє палке слово Каменяр спрямовував на захист трудящих, проти несправедливого ладу, проти експлуататорів.

Найвидатнішим внеском у скарбницю української поезії стала збірка «З вер¬шин і низин». Провідне місце у збірці посідають поезії, спрямовані на бороть¬бу проти соціального і національного поневолення українського народу. Збірка відкривається програмним віршем «Гімн», у якому автор створив образ вічного революціонера як прояв могутності і незламності трудящих. Якою силою пере¬конання, віри віє від слів:

І де тільки він роздасться,

Щезнуть сльози, сум, нещастя,

Сила родиться й завзяття

Не ридать, а добувати

Хоч синам, як не собі

Кращу долю в боротьбі.

А з якою майстерністю змалював Іван Франко символічний образ невтомних каменярів. Виснажлива праця, життя, сповнене страждань, та закінчується вірш вірою у справедливість, у краще життя:

Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі,

І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

Майстерно відобразивши чарівну красу весняної природи, Іван Франко у поезії «Гріє сонечко» закликає готуватися до майбутніх боїв за торжество щас¬тя на землі:

Сійте в головах

Думи вольнії,

В серцях жадобу

Братолюбія,

В грудях сміливість

До великого

Бою за добро,

Щастя й волю всіх!

У веснянці «Гріє сонечко» поет оспівує весну та закликає орачів сіяти «в щасливий час золоте зерно», яке дасть плідні сходи.

Іван Франко все своє життя, талант і працю присвятив рідному народові. Він «...вщіплював... любов до бідних і покривджених, ненависть до всього, що має «серце люте» і «полоще кров'ю рот», запалював у грудях сміливість до великого бою за добро, щастя і волю». Я впевнена, що поетичні твори Івана Франка ще довго чаруватимуть прийдешні покоління.