Зів'яле листя у серці і пам'яті І. Франка
Поезія посідає провідне місце в багатогранній творчості великого Каменяра, що стала найбільшим досягненням українського поетичного слова після Шевченкового «Кобзаря», значна її частина належить до кращих надбань світової поезії. Але яскравою зіркою у поетичному доробку поета сяє його незвичайна поетична збірка «Зів'яле листя», видана 1896 року. Вона об'єднала поезії пере¬важно з сумними, журливими мотивами, написані протягом найважчого періо¬ду життя поета.
Жорстоке переслідування письменника польською та українською буржуа¬зією, його третє ув'язнення, недопущення Франка до викладання у Львівсько¬му університеті — це ті болючі удари, що завдавало йому життя у ці важкі роки. Вони сипались на поета один за одним, затьмарюючи душу, шарпаючи серце. Саме вони і викликали сумні мотиви в його поетичній творчості. І тому цілком зрозуміла поява цієї поетичної збірки. Цих невимовно тяжких страждань не¬можливо було викреслити із пам'яті, вирвати із серця.
Збірку «Зів'яле листя» митець назвав «ліричною драмою». Це дійсно драма. Це сумна розповідь про невимовні страждання людської душі, зраненої як жит¬тєвими негараздами, так і нещасливим коханням.
Моя бо й народна неволя —
То мати тих скорбних пісень, —
писав І. Франко.
Символічна і назва збірки. «Зів'яле листя» — це художній образ втрачених надій, задавленого в душі великого почуття.
Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі,
Розвійтесь, як тихе зітхання!
Незгоєні рани, невтілені жалі,
Завмерлеє в серці кохання.
Збірка має три «жмутки», де розкривається глибока душевна трагедія лірич¬ного героя, викликана важкими обставинами громадського та особистого життя.
Перший «жмуток» передає трагедію нерозділеного кохання, його беззахисність та вразливість. («Так, ти одна моя правдивая любов», «За що, красавице, я так тебе люблю».) Ліричний герой не хоче згодитись з тим, що кохана йому від¬мовляє. Він то звинувачує в усьому обставини («Раз зійшлися ми случайно...»), то прагне здаватися збайдужілим («Я не надіюсь нічого...»), то вмовляє кохану згля¬нутися на його страждання («Не минай з погордою...», «Я не кляв тебе, о зоре»).
Другий «жмуток» ліричної драми написаний переважно у народно-пісенній манері, тому багато віршів з другого «жмутка» стали улюбленими піснями та ро¬мансами («Ой ти, дівчино, з горіха зерня...», «Червона калина, чого в лузі гнеш¬ся?», «Чого являєшся мені у сні?» та інші). Митець намагається знайти в природі співзвучність своїм стражданням, розраду від них.
Провідним мотивом поезій третього «жмутка» є пекельні переживання поета, спричинені нещасливим коханням.
«Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою почуттів і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу, чи поетові боротьби, чи поетові-лірнкові, співцеві кохання і настроїв», — писав М. Коцюбинський.
І з ним важко не погодитись. У своїй збірці «Зів'яле листя» Франко виступає як найтонший поет-лірик, співець високого кохання. Ліричний герой драми — людина з ніжною, вразливою душею, але разом із тим — сильним характером. Ніщо не страшить його — ні труднощі життя й невдачі, ні наклепи й пересліду¬вання ворогів, ні зрада друзів, ні цісар з його тюрмами й жандармами.