Поетичне вираження в поезіях П. Грабовського одвічного прагнення українського народу до незалежності («До Русі-України», «До українців»)

Боже! Чи знайдеться край, так зарабований,

Як Україна, чи ні?

Люд наш, цупкими кайданами скований,

Гине без світла на пні.

Боже! За віщо ж нам рученьки зв'язано

Його нації синам,

Що розмовлять та писати заказано

Рідною мовою нам ?

П. Грабовський

Павло Арсенович Грабовський був одним із тих представників демократич¬ної інтелігенції, які в умовах царату за благородні, високі ідеали йшли на катор¬гу, на заслання. У своїй літературній творчості поет у нових історичних умовах продовжував і розвивав визвольні традиції Шевченка, Франка, був полум'яним патріотом, борцем за щасливе майбутнє, за розквіт творчих сил народу, показу¬вав одвічне прагнення українського народу до волі і незалежності.

Народне життя, визвольна боротьба, народні думи і прагнення становили основу творчості поета, головне її джерело. Він був твердо переконаний, що «не¬вмируща міць народа усе лихе переживе», що «побачать вбогі України діти бу¬дуче славетне, будуче прекрасне».

Одним із таких творів поета є його вірш «До Русі-України», написаний поетом в іркутській губернській в'язниці, звідки він листувався з Франком. Надрукований вірш у збірці «Пролісок», що вийшла за допомогою Франка 1894 року. І полинули величні рядки поезії з уст опального, закутого співця в кайданах із-за ґрат у широкий світ. Звідси, з далекого Сибіру, з нутра катівні Російської імперії Павло Грабовський звертається до українського народу, що живе в неволі.

Бажав би я, мій рідний краю,

Щоб ти на волю здобувавсь.

Давно сподіваного раю

Від тебе власно сподівавсь.

Звідти уярмлений і закутий, фізично зламаний і принижений поет проголо¬шував «велич простого народа» і його природне, законне право запанувати на Русі, що означало бути людьми-господарями власного життя в своїй хаті, у своїй країні. І жити по-людськи так,

Щоб чарівна селянська врода

Росла в коханні та красі.

І саме для такого істинно людського життя «Русь порізнена має встати», під¬вестись з колін на весь зріст, визволитись з-під віковічного ярма як чужеземних, так і власних гнобителів.

Вірний ідеалам великого Шевченка, його заповітам, П. Грабовський у своєму вірші «До Русі-України» яскраво й поетично висловив одвічне прагнення укра¬їнського народу до волі й незалежності, єдності і рівності серед народів світу.