Образ Пузиря в комедії І. Карпенка-Карого «Хазяїн»
В українській літературі основоположником соціальної комедії став Карпенко-Карий, створивши цілу низку комедій, що «сатирою страшною» таврували визискувачів, шахраїв, деморалізованих чиновників. Із вісімнадцяти створених драматургом п'єс сатирична комедія «Хазяїн» вважається однією з найкращих. П'єса була написана 1900 року і вперше поставлена у Києві 1901 року. У ролі головного героя Пузиря виступав сам Карпенко-Карий, який якнайкраще зумів втілити на сцені створений ним образ капіталіста-землевласника. Це, безумов¬но, велике творче досягнення відомого драматурга, який із великою силою реа¬лізму викрив капіталістичні методи наживи і визиску.
Про економічне становище Терентія Гавриловича Пузиря ми дізнаємо¬ся частково ще з комедії «Сто тисяч». Це про нього Герасим Калитка сказав: «Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпанію з панами водить і зараз морду пиндючить перед своїм бра¬том». Ким же був Пузир у минулому? Тим, що й Герасим Калитка з п'єси «Сто тисяч», — сільським глитаєм.
Заради збагачення Пузир, за власним визнанням, «ішов за баришами наосліп, штурмом кришив направо і наліво, плював на все і знать не хотів людського по¬говору». Моральними принципами цього хижака було: «користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть — тягни!» Ця звіряча мораль розкривається в роз¬мові Пузиревої жінки з дочкою Сонею: «Ми, дочко, ніколи не знали, що можна, а чого не можна; аби бариш, то все можна!» Внаслідок жорстокої експлуатації селян-бідняків, обдурювання і шахрайства Пузир із хазяїна з «середнім достатком» став мільйонером, володарем безмежних земельних масивів, на яких випасають¬ся сорок тисяч овець і вирощується багато зернових та інших культур. У його гос¬подарстві працює ціла армія постійних і строкових робітників. Але Пузиреві все мало. Його жадоба до збагачення безмежна. Він точить зуби навіть на землі сво¬го найближчого приятеля Золотницького — дворянина, що ось-ось розориться.
Пузир розробляє також план економічного розорення селян, захоплення їх убогих земельних наділів, для чого наказує своєму управителю Зеленському «зробити в Мануйлівці бідність». Він аніскільки не сумнівається в успіху свого задуму: адже в його управителя такий великий досвід шахрайства. Він просто так і говорить Ліхтаренкові: «Опит є, стежка протоптана, шквар!»
Його спритні управителі морять робітників голодом, годуючи їх гірше за свиней. Навіть рідна дочка Пузиря обурюється скнарістю батька, який годує ро¬бітників таким хлібом, що «собака не вкусить».
Нещадна експлуатація селян-бідняків, праця яких приносить Пузиреві ве¬личезні прибутки, є основним, але не єдиним джерелом його збагачення. Він вдається і до шахрайства, обману. Так, Пузир погоджується переховати на сво¬їх степах за двадцять тисяч карбованців дванадцять тисяч овець банкрута Петра Михайлова.
Гонитва за наживою визначає всі його моральні принципи, його огидне єство хижака, скнари і безчесної людини. Тридцять років Пузир носить кожух, який «торохтить і сильно лоєм тхне». Це ставить його іноді в смішне становище: одного разу Пузиря навіть вигнав швейцар з передньої земства, прийнявши за старця. Але «хазяїн» не збирається шити новий. Не кращий у нього і халат.
Пузир — невіглас. Йому «без надобності» будь-які культурні заходи, спря¬мовані на розвиток української культури. Він відмовляється пожертвувати хоч якісь гроші на спорудження пам'ятника Котляревському, не знає, хто такий Го¬голь. Недарма Золотницький називає його «дикою страшенною силою», вважа¬ючи, що «при таких хазяїнах засохне наука, поезія і благо народу».
Переконаний у владі капіталу, Пузир з презирством ставиться до залежних від себе, а бідних і за людей не вважає.
Провідна риса характеру Пузиря — ненаситна жадоба до наживи, збагачен¬ня. Навіть смертельно хворий Пузир не перестає думати про наживу, сам хоче поїхати, щоб за безцінь купити вівці. А щоб врятуватися від суду, він обіцяє дати Калиновичу благословення на шлюб з дочкою.
У майстерно створених діалогах, монологах глибоко розкривається психоло¬гія хижака-експлуататора. У мові Пузиря виявляється досить яскраво його ко¬ристолюбство, обмеженість і некультурність: «несостоятельність на три мільйо¬ни», «двадцять процентів з валової виручки», «зробити дешевого робітника», «ви ніколи не пробуйте, а просто — їжте!», «Котляревський мені без надобності!» Вживані ним прислів'я теж свідчать про його життєву практику: «З миру по нит¬ці — голому сорочка», «Рівнялась свиня до коня, та шерсть не така» тощо.
Образ Пузиря споріднений із образами новонародженої буржуазії, мироїдів, змальованих у творах світової літератури, зокрема таких авторів, як Салтиков-Щедрін, Островський, Мольєр. Єднає їх те, що всі вони прагнуть до збагачен¬ня, скупі, обмежені, некультурні, грубі, егоїстичні. Такими їх зробила гонитва за наживою, влада грошей. В образі Пузиря Карпенко-Карий втілив типові риси характеру українських поміщиків-аграріїв, які багатіли, жорстоко експлуатуючи трудівників.