Втілення в образі Марусі Чурай моральної Краси й таланту українського народу (ЗА ОДНОЙМЕННИМ РОМАНОМ ЛІНИ КОСТЕНКО)

У романі Ліни Костенко змальовано трагічну долю легендарної народної співач¬ки, життєвий шлях якої тісно пов'язаний з всенародною драмою — кривавою боротьбою уярмленого народу з поневолювачами. Давня легенда доносить до нас об¬раз Марусі Чурай. Мелодійні Марусині пісні переконують, що ця дівчина була надз¬вичайно талановитою, а відома історія отруєння її коханого говорить про сильний характер і палкі почуття. Ліна Костенко дала нове життя цьому легендарному образові, і це тлумачення переконливе і привабливе.

Маруся успадкувала від своїх батьків благородство, гідність, чесність та душевну красу. А ще їй дістався співучий мамин голос. Вперше вона звернулася до пісні ма¬ленькою дівчинкою, коли загинув від ворожої руки її батько. Маруся побачила виста¬влену на острах його відсічену голову, і це незглибиме горе вилилося у співі: «А смерть кружляє, кружляє, кружляє навколо палі. Наносить білого снігу у очі його запалі...» А остаточно дівчина відкрила душу пісні, коли почула, як батькову славу донесла до них кобзарева дума:

Усе ввижалось: «Орлику Чураю,

Ой забили тебе ляхи у своєму краю!»

Все думала: хоч би ж було спитати,

хто склав слова про нього, про той край.

Що був же він ріднесенький мій тато,

а от тепер він — орлик, він Чурай.

Особиста драма Марусі Чурай була тісно пов'язана із всенародною драмою. Во¬на звернулася до пісні, щоб висловити своє ставлення до того загального лиха, яке спіткало її Батьківщину. Загальнонародне боліло у її душі як особисте. Її пісні дивува¬ли багатьох міщанок, тому що, на їхню думку, складати їх повинні лише кобзарі:

Та й не сказати, - що вона співає:

Сама собі видумує слова.

Таких дівок на світі не буває.

Та й те сказати, — що вона співає?

Хіба для того дівці голова?

Герої роману по-різному ставляться до її пісень. Одні — захоплюються ними, ін¬ші — не люблять, тому що часто відчувають засудження своїх вчинків з боку Марусі. Таких персонажів немало у творі. Це насамперед Райці, Бобренчиха, Горбань і, зви¬чайно ж, Вишняк та його рідня. Чураївні, яка вболіває за долю своєї землі, прикро ус¬відомлювати, що

у всіх оцих скорботах і печалях,

у всіх оцих одвічних колотнечах —

і чураївські голови на палях,

і вишняківські голови на плечах...

Трагедія її особистості полягала найперше у невідповідності між Марусиними уявленнями про честь, гідність, совість, самопожертву в ім'я народу і тим, що вона ба¬чила у своїх краянах. І тому боляче вразило дівчину те, що її коханий виявився такою ж дріб'язковою і нешляхетною людиною: «Нерівня душ — це гірше, ніж майна». В розпачі вона приготувала для себе отруту, але її випадково випив Гриць. Безневинно вона потрапила під суд, але не сказала й слова на свій захист. Вона була ошукана у своїй любові і випалена нею дотла.