Поетичні мотиви ранньої лірики Ліни Костенко

Ліна Костенко і як ніжний лірик, і як глибокий філософ привернула увагу своїх сучасників ще у п'ятдесятих роках. У книзі «Першовірш», що вийшла 1984 року, поети різних поколінь розповідали про початок своєї творчості і представ¬ляли на суд читачів свій перший вірш. Ліна Костенко у цій книзі говорить про свою поезію «Мій перший вірш, написаний в окопі»:

Мій перший вірш, написаний в окопі,

на тій сипкій од вибухів стіні,

коли згубило сонце в гороскопі

моє дитинство, вбите на війні.

Важкі повоєнні роки... Ще досить свіжі картини пережитого, ще досить бо¬ляче згадувати війну, ще біль тяжких втрат не став спогадом. І поетеса пише про борги перед полеглими і сум вдів, тяжке і безрадісне життя сиріт. А «Пасторалль XX сторіччя» — заклик берегти мир.

Юна поетеса багато пише віршів, які ніби самі народжуються з її схвильова¬ної душі. Ліричні герої поезій намагаються розібратися у перших переживаннях, навіяних коханням:

Таке прощання було шалене —

на сум багате, на слово скупе.

Ліна Костенко не могла не привернути увагу сучасників своїми ліричними і щирими рядками про перше ніжне почуття:

Моє серце, мабуть, болітиме,

як не стрінемось ми в житті.

Я привітами-самоцвітами

зупинила б тебе в путі...

Писала Ліна Костенко і про красу української природи:

Ріка загубилась під кригу,

в снігах загубила слід.

І тільки в блакитну відлигу

над нею темніє лід.

Та поетеса не зупиняється на описові, їй ніби дано прозирнути вглиб, і вона бачить, що «під снігом таки впадає ріка, якої не видно, в море, якого, здані, ся, нема».

Ранні твори Ліни Костенко вражають поетичною відвертістю, намаганням збагнути одвічні цінності людського буття, і формуванням своїх життєвих та творчих принципів:

А я дивлюсь і думаю про вірші.