Україна - центральний образ лірики Є. Маланюка

I. З Україною в серці. (Є. Маланюк 48 років прожив в еміграції — це життя поза Україною, але з нею в серці. Тому центральним образом його лірики є образ України — її доля, її історія.)

II. Україна в мріях і в творчості Євгена Маланюка.

1. Болісне почуття розлуки з рідним краєм — головний мотив творчості поета-мислителя в еміграції. (Трагедія життя митця в еміграції в тому, що життя карало його самотою і ностальгічним болем за рідним краєм. Укра¬їна проходила в мріях, з'являлася у снах, в його поезії.)

2. Маланюкова концепція України. (Образ України присутній практично в усіх віршах Є. Маланюка, бо, осмислюючи минуле і сучасне, поет поси¬лається на історію України, на долю української нації. Складними пере¬живаннями ліричного героя-вигнанця, болем за долю батьківщини спо¬внені твори митця:

Так. Без Тебе повільна, нестямна загибель,

Батьківщино моя, Батьківщино німа!

Навіть гіркість в черствому щоденному хлібі

Мстить, нагадуючи, що Тебе нема.

Суть концепції історії України очима Є. Маланюка в тому, що митець постійно шукав відповіді на питання: чому Україна зазнала поразки? І пов'язував історію України із сконцентрованою символікою у пласті істо¬рії. Для поета Україна — Еллада Степова, Київ — Степова Александрія.)

3. Аналіз триптиху «Батьківщина». (Триптих «Батьківщина» — це своєрідний екскурс в історію України через призму Степової Еллади, з глибин історії:

Зелена Сіверщина — там вітри

Гудуть тисячолітнім ладом Слова.

Полками йдуть дружинники-бори,

І пісня їх висока і соснова.)

Є. Маланюку болить втрата державності, втрата тієї еллінської краси і сили, які були притаманні Україні княжої доби. Є. Маланюк був впевнений, що Україна зуміє вибороти собі незалежність, бо має це місце в історії.

4. Аналіз поезії «Лист». (Болем, що йде із великого серця поета, сповнена поезія «Лист», в якій Є. Маланюк підкреслює, що без батьківщини люди¬на не може бути цілком щасливою, без свого народу людина, ніби «без¬радісний плід»:

Та у муках ночей, під нещадними днями,

За безкрилим триванням цих згублених літ

Виростає ось мудрість, важка, наче камінь, —

Одинокий безрадісний плід.)

III. «Завершилася путь. Наче пісня — сувора і славна. Відпливає поет — залишає хвалу і хулу».