Далеке минуле українського народу у творах А. Малишка (цикл «Запорожці»)

А. Малишко — поет ліричний, романтичний, який відчував і бачив зв'язок поколінь, зв'язок минулого і сучасного. У цьому самобутність його лірики.

Цикл «Запорожці» став мовби прологом до творчості поета періоду Великої Вітчизняної війни. Цикл складається з трьох віршів: «Ворон», «Битва І», «Бит¬ва II» — і відтворює славну історію козацтва. Поет згадує імена Остряниці, Хмель¬ницького, Сагайдачного, які боролися за визволення і незалежність України. Тема осмислення історичного зв'язку поколінь завжди хвилювала письменника:

На ланах козачої долини

Толочив ромашок первоцвіт.

Вчора ворон справив іменини,

Триста літ минуло, триста літ.

Мабуть, поет має на увазі 300-річчя возз'єднання України з Росією і нерів¬ність двох країн. «Ворон», як на мене, — це російське самодержавство, яке топ¬че нашу землю, нівечить нашу культуру, знищує наших митців. У вірші «Ворон» звучить заклик до боротьби і плач над розтерзаною Україною.

Поезія «Битва І» прославляє гетьмана Сагайдачного, який зумів у полоні пе¬ремогти ворога і повернутись до боротьби. Багато мужніх синів-месників боро¬лись за майбутнє України, її славу. Поета хвилює, чому їх не згадують, не відда¬ють їм належну шану. Риторичне запитання Сагайдачного звернене до нас:

Сагайда підвівсь на стремена:

— Хто згадає їх в світлих іменах?

Не забути свою історію, своїх героїв — ось у чому пафос вірша.

У всі часи, з усіх битв за долю України на синів чекала рідна земля, їхні матері:

Із хлібом-сіллю, із таємним горем

Синів додому ждали матері.

Написані про далеке минуле, вірші внутрішньо пов'язувалися із сучасністю, в них виплеск живого почуття до людей, яким випали на долю не тільки подви¬ги й посмертна слава, а й нелегкі життєві дороги, тяжкий ратний труд, втрати друзів і бойових соратників — все те, з чого складається антилюдське явище — війна. Ця тема набула відображення і в подальшому творчому доробку поета. Напередодні Великої Вітчизняної війни у вірші «Уставай, моє сонечко» поет проводить паралель між минулим і сучасним:

Уставай, моє сонечко, з темного лугу,

Бо тривожить минуле не раз і не двічі.

Сплять в степу запорожці — товариш до друга

Повернувся обличчям, порубаним в січі...

Лиш тоді, як танкісти промчаться по полю