Кайдашева сім'я - вершина гумористичного таланту І. Нечуя-Левицького
Сприйнявши реалізм і народність Т. Шевченка, І. Нечуй-Левицький за пів¬століття написав понад п'ятдесят художніх творів, відобразивши у них життя різ¬них суспільних верств. Є серед них і гумористичні твори. Наприклад, комедія «На Кажум'яках», «Голодному й опеньки м'ясо».
Але вершиною гумористичного таланту письменника справедливо вважаєть¬ся його соціально-побутова повість «Кайдашева сім'я», створена 1879 року.
Це один із кращих творів світової літератури, у якому реалістично відображе¬но життя пореформеного села з усіма його чварами, спричиненими приватною власністю. «Кайдашева сім'я» не залишає байдужими жодного, хто прочитав її, зачаровує своїм іскрометним гумором, прекрасною мовою, пересипаною дотеп¬ними і влучними прислів'ями та приказками, майстерно змальованими образа¬ми героїв.
Починається повість описом місцевості, серед якої розкинулось село Семигори. Прекрасна картина української природи: ліс, як зелене море, ставки в очеретах та левади, біленькі чепурні хати — все манить до себе, настроює чита¬ча на ліричний лад. І хочеться сподіватись, що і життя людей минає у гармонії з цією красою.
Та, на жаль, це зовсім не так. У повісті автор змальовує побут селянської ро¬дини після скасування кріпацтва. З комічних сцен життя сім'ї Кайдашів вирос¬тає реалістична і трагічна за своєю суттю картина життя селянства. Перед нами постає ціла низка яскравих, колоритних постатей: улеслива і чванлива, але ра¬зом із тим груба й брутальна Кайдашиха, забобонний Кайдаш, який аж занадто припадає до чарки, суворий, егоїстичний Карпо, Мотря, що «має серце з пер¬цем», тиха, покірлива Мелашка і жвавий запальний Лаврін. Усі вони члени Кайдашевої родини. Письменник майстерно показує цих героїв повісті, розкриваю¬чи провідні риси характерів, уміло передає їхні темпераменти, звички, нахили.
Після одруження Карпа з Мотрею в родині Кайдашів виникають суперечки, починається «хатня війна» за «твоє і моє», пробуджуються егоїстичні інстинкти і пристрасті Кайдашів. За допомогою діалогів автор майстерно розкриває пси¬хологію героїв. Завдяки їм повість у багатьох місцях читається як драматичний твір. Інколи в епічну розповідь автор вводить гострокомічні сценки, смішні си¬туації. Наприклад, пригоди п'яного Кайдаша, пригоди з Марусею Кайдашихою під час поїздки на оглядини в Беївці, які нагадують народні анекдоти й інтер¬медії.
Сповнені комізму епізоди родинного життя Кайдашів. Кайдашиха й стар¬ша невістка Мотря, змагаючись за першість у хатніх справах, б'ють горщики одна одній, сидять у неметеній хаті тощо. Комічні сцени письменник створює за допомогою контрасту між піднесеним, героїко-епічним характером розповіді і тими нікчемними вчинками героїв, про які йдеться. Наприклад, опис чергової баталії між сім'ями братів Кайдашенків починається словами, близькими до на¬родних дум: «Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину». «Не сива хмара над дібровою вставала, то на¬ближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за ними повибігали всі діти».
Всі члени сім'ї Кайдашів грубі й сварливі. Сварка повністю увійшла в їхнє життя: наприклад, у Марусі Кайдашихи «аж губи трусились од лайки, коли не було з ким сваритись». Це обмежена жінка, яка через ворожнечу з усіма стає по¬сміховиськом.
Щоденна гризня, бійки зробили й з Мотрі сварливу, егоїстичну жінку, яка по суті нічим не відрізняється від Кайдашихи. Невгамовна невістка завжди зчи¬няла сварку, не раз била горщики Кайдашисі. Лють її не мала меж.
Стосунки, внутрішній світ цих героїв письменник відтворює у майстерно по¬будованих гумористично-сатиричних діалогах.
Мова героїв пересипана лайкою, грубими порівняннями. Лаючи невістку, свекруха говорить: «Це не Мотря, а бендерська чума», «Твої діти такі зміюки, як і ти». «Наплодила вовченят то не пускай до моєї діжі».
Так розмовляє і Мотря: «Ти змія люта, а не свекруха».
Гумор Нечуя-Левицького йде від самого життя, від народної творчості і є однією з найсильніших і найсвоєрідніших особливостей таланту письменника. Але цей гумор має різні відтінки: від добродушного жарту до сатиричного смі¬ху, залежно від того, на кого він спрямований. В останніх розділах сатиричний струмінь повісті доходить свого вищого напруження, коли через копійчаний глечик людині викололи око. Звичайно, це вже не сміх, а гоголівський «сміх крізь сльози».А ось інший герой повісті — Карпо. Рішучий, вольовий парубок, по-своєму розумний. Але ж погляньмо: он він женеться селом за своєю матір'ю і несамо¬вито кричить: «Задушу, іродова душе!» Це теж — сміх крізь сльози. Отже, зобра¬жуючи у повісті сцени селянського побуту, конфлікти між героями, автор дово¬дить, що темнота, обмеженість, егоїзм були породженням тогочасної дійсності, її законами. Але, висміявши все потворне, відстале, письменник підніс голос на захист поневоленого люду. Рідні люди ворогують, їхні бійки й сварки мерзенні, смішні, але письменник застерігає: люди, схаменіться, погляньте на себе, чи ж заради того ми живемо на світі? Чи не краще спрямувати свою енергію в інший бік, бо лише мир, спокій, злагода зможуть зробити життя осмисленим, замож¬ним і щасливим.