Чим мене схвилювала поема-казка Б. Олійника «Крило»?

Б. Олійник — поет-мислитель, який у своїй творчості порушує проблеми взаємозв'язку людини і космосу, поет-мрійник, чиї мрії облагороджують почуття і дарують людині «крила». Мрія підносить людину, робить її здатною «літа¬ти», духовно розвиває її.

Поема-казка «Крило» — це ірреальна історія: хлопчик рятує від загибелі по¬раненого журавля, а той на знак вдячності навчає його мистецтва літати. За цією історією, як мені здається, — потреба гармонії між людиною і природою, бо без гармонії не буде життя.

Мене дуже схвилювала поема, бо взаємозв'язок людини і природи — це складна філософська, вічна проблема. У ній — запорука нашого людського жит¬тя, бо людина — це частинка природи: маленька, розумна, мисляча, але частин¬ка! Думати про збереження природи — це думати про майбутнє людини. Такого висновку доходиш, прочитавши поему «Крило».

Не може не хвилювати щирість і доброта маленького хлопчика. Врятувавши птаха, він ніби врятував свою мрію про далекі життєві дороги, стає крилатим, тобто благородним. Хлопчик щасливий від свого вчинку, між ним і птахом ви¬никає взаєморозуміння:

Не журись!

Щовесни прилітатиму, брате,

Бо крилом я до тебе приріс.

У стосунках «олюдненого» птаха і хлопчика головне — духовне розуміння одне одного, яке поет образно передає так:

А потім над селом вони злітали,

І зорі їм ховалися під крила,

І так обом їм хороше було!

Однак цю ідилію порушив «сусіда-завидюх», який, щоб приховати крадіжку, свідком якої став птах, убиває журавля. Бо журавель до нього:

За звичкою довірливо ішов.

(Бо думав же — людина)...

Із смертю птаха юнак втратив здатність літати. Я розумію це як духовне спус¬тошення ліричного героя від втрати високих життєвих ідеалів: гине душа, яка не вміє боронитися від зла. А це дуже страшно, коли гине душа людини.

Мені здається, що в поемі «Крило» Б. Олійник порушив проблему екології душі. Поет ніби переконує читача, що ніякі матеріальні блага не дадуть людині духовного злету. Порушення гармонії природи і людини неминуче призведе до катастроф у сфері моральних цінностей, якими єднається все живе на планеті. Слова осуду звучать у кінці поеми:

Пересидить кару...

Не вийде, дядьку,

Ти таке вчинив,

Що і статті у кодексі немає,

За котрою судили б ми тебе.