ЧЕРВОНЕ — ТО ЛЮБОВ, А ЧОРНЕ — ТО ЖУРБА

(ІНТИМНА ЛІРИКА ДМИТРА ПАВЛИЧКА)

За десятки століть історичного розвитку людство підкорило чимало висот у різ¬них галузях життя. Та нерозгаданою залишається таємниця душі, в якій незгасним во¬гнем горить священне і неподоланне почуття любові. Служіння їй є вищим змістом людського існування, адже саме воно спричинило духовний злет всесвітньої цивіліза¬ції.

Любов постає перед нами у різних іпостасях: в усмішці матері, у щебетанні дитя¬чих голосів, у сонячних бризках літньої днини. А в юності — обертається коханням, єдиним, незабутнім, неповторним.

Поповнив скарбницю поетичних освідчень у коханні й відомий український по¬ет, наш сучасник Дмитро Павличко. Одна з його ранніх поезій «Коли ми йшли удвох з тобою» вражає пронизливою щирістю почуттів, висловлених у ніжнозвучних поето¬вих рядках. Автор малює ідилічну картину: ліричний герой та його дівчина ідуть «вузькою стежкою по полю». Поетова «струнка, солодка згуба» необережно і грубо топче колоски пшениці. Її душа була не настільки тонкою, щоб почути їхній розпач¬ливий крик. Дівчина сприймала красу і труд поверхово, не бачачи в них вінця людсь¬кого генія та Божої благодаті. І це боляче вражає закоханого героя, вселяє пророчий страх за майбутнє свого щирого почуття:

...я змовчав. Я йшов покірно,

Бо я любив тебе надмірно,

Але мені тоді здалося,

Що то не золоте колосся,

Що то любов мою безмежну

Стоптали так необережно.

Одвічна драма— різне бачення світу, протилежне розуміння щастя та сенсу існу¬вання на Землі закоханими людьми — у цій поезії ще не розвивається до трагічної глибини. Та й у інших інтимних віршах Павличка тужливі ноти не переходять у рекві-ємні акорди. Любовна лірика поета сонячна, напоєна пахощами рідної Гуцульщини, щедра і довірлива. Навіть смуток листя світлий, мудрий, осмислений і пережитий по-філософському. Варто лише перечитати його збірку «Таємниця твого обличчя», до складу якої входять перлини інтимної лірики Д. Павличка, і переконатися в цьому.

У своїх віршах поет виповів, передусім, усього себе, свою неповторну особис¬тість. Уся книга, від першого й до останнього рядка, наповнена індивідуальним чут¬тям автора. Гіперболічне звучать рядки твору, що дав назву цілій збірці:

Найдовша з усіх доріг —

Дорога твого приходу.

Найбільша з усіх таємниць —

Таємниця твого обличчя.

Прості слова, помножені на почуття ліричного героя, карбуються в пам'яті, ви¬кликаючи згадки та фантазії. А далі — глибина поетового кохання: «Ми прощаємося на день, Ніби розходимося на віки».

Глибоке проникнення у внутрішній, духовний світ демонструють і ті вірші зі збірки, які стали популярними піснями. Яскрава . метафоричність вірша-пісні «Дзвенить у зорях небо чисте» вражає виразністю поетичних образів. Душа, що в са¬мотності «неначе дерево безлисте», переживає благотворні метаморфози, коли до неї приходять щаслива доля і справжня дружба. Але тільки тоді, коли в ній оселяється до¬вгождане кохання, розквітає по-весняному: