ТЕМА КОХАННЯ Й ВІРНОСТІ В ПОЕЗІЇ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО І ВОЛОДИМИРА СОСЮРИ

Міняються часи і влада, міняється життєвий уклад і людський світогляд. Але незмінними лишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Тема кохання в усіх народів, від прадавніх часів і до наших днів, — завжди актуальна для мистецтва, бо корені її глибоко заховані в людському єстві.

Загальновизнаними рисами української натури є м'який ліризм, схильність до тонкого світовідчуття, до поетизації інтимних почуттів. Тому українські поети незмінно чаруючі і прекрасні в інтимній ліриці.

Максим Рильський та Володимир Сосюра не становлять винятку з цього правила. Мистецька совість, що натикалася на заборони та цензуру, мусила обходити суспільні проблеми. І тому інтимна лірика була тією шпаринкою, тим не зацькованим світом, де можна було бути щирим, бути собою.

Максим Рильський був справжнім майстром поетичної форми. Гарний смак і бездоганне володіння словом стали запорукою того, що тема кохання знайшла в його творчості надзвичайно гармонійне втілення. Співзвучність закоханого серця і навко-лишнього світу — основний мотив його інтимної лірики.

...Знов слова, міцні,

Як темна мідь, у тиші залунали.

Але рука безвладно випускає

перо, — бо повстає в моїх очах

Жіноча постать, як ламка крижинка...

(«І знов «Тадеуша» я розгорнув»)

Поет схиляє голову перед жіночою красою, дуже тонко відчуває красу внутрішню, високо цінуючи в прекрасній половині людства шляхетність, вишуканість, вірність, здатність розуміти і любити. Ніщо не може затьмарити образ коханої в його поетичній уяві:

Не знаю, де ти, хто ти, що ти нині,

Усе перекотилось без сліда...

Та вірю, як приречено людині,

Що й досі ти прекрасна й молода.

(«Лист до загубленої адресатки»)

Інтимна лірика Максима Рильського тісно переплетена з пейзажною. Таке враження, що світ навколо ліричного героя облагороджується силою і чаром кохання. І з цвіту цієї гармонії неминуче має зродитися прекрасний плід:

Сонце сховалося в морі, троянди запахнуть п'яніше,

Руки шукатимуть рук, уст пожадливі уста...

Дай же нам сили, богине, в коханні вродливими бути

І в заворожену ніч мудрого сина зачать.