Любов до рідного краю в творах Т. Шевченка

Творчість великого Кобзаря неосяжна та різноманітна, а сам він був осново¬положником нової української літератури. Слово його було ознакою національ¬ного відродження, утвердження української нації, її надією на кращі часи. Слу¬жінню рідній Україні Шевченко присвятив своє палке слово, щире серце, навіть своє життя. Вся його творчість пройнята палкою любов'ю до Батьківщини, до рідного народу. Не одне покоління вчилося у Тараса любити рідний край, слу¬жити йому, боротися за свою свободу. Для поета власна доля, особисте щастя було у долі і щасті рідного краю. Перебуваючи у казематах Петропавловської фортеці, очікуючи на вирок, поет турбується не про своє майбутнє, він пише про свою любов до України:

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині —

Однаковісінько мені.

У служінні Батьківщині, народу поет вбачає сенс життя. Він гнівно засуджує тих, хто живе тільки для себе, хто за облудливими словами про любов до про¬стого люду ховає своє хижацьке єство.

Шевченко закликає порвати кайдани, повалити самодержавство, визволити народ із неволі. У своїх творах він зображує трагічне становище покріпаченого селянства. («Сон», «Якби ви знали, паничі», «І виріс я на чужині», «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм...» та ін.).

Великий поет мріяв про всенародне повстання, яке повалить самодержав¬ний лад. І бачив у своїй уяві нове суспільство, у якому житимуть вільні і щас¬ливі люди:

А люди виростуть.

Умруть

Ще незачатії царята...

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата...

Справжній патріотизм включає і любов до рідної мови. Тому поет так любив рідне слово, що було його зброєю в нерівній боротьбі з ворогами народу. Лю¬блячи рідну мову, розвиваючи, творячи її, Шевченко плекав надію на краще для свого народу, своєї культури, свого суспільства.

Неабиякі можливості для виховання любові до Батьківщини дає й пейзажна лірика Т. Шевченка. Ми знаємо, що почуття патріотизму починається з любові до рідної природи, з якою людина вперше знайомиться ще в ранньому дитинстві.

Поезія Шевченка дає нам чудові зразки пейзажної лірики. З майстерністю змальовано бурю на Дніпрі в баладі «Причинна»:

Реве та стогне

Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,