ІДЕЯ БЕЗСМЕРТЯ Й ТОРЖЕСТВА ПРАВДИ В РОМАНІ М. П. СТЕЛЬМАХА «ПРАВДА І КРИВДА»
Багатогранне творче обдарування М. Стельмаха найповніше втілилося в рома-нах про долю українського села на зламних історичних етапах XX століття. Його тво-ри приваблюють вірою в людину, турботою про майбутнє. Погляд письменника про-низує глибини народного життя. Стельмаха хвилювала й надихала гостра боротьба між воїнами правди і приспішниками кривди. І хоч кривда часом підступно і боляче ранить людину, те світле і справедливе, яке завжди захищає і обстоює народ, неминуче перемагає.
У романі ми бачимо два табори, які зіткнулися в борні. Марко Безсмертний та його товариші уособлюють у собі чисте світосприйняття, непереможне бажання наро-ду жити справедливо, нікого не ображаючи. Події відбуваються в останні роки війни та перше повоєнне літо. Це був важкий час для українського села. Напівголодне існу-вання накладалось на постійні утиски з боку влади, представники якої не відзначались порядністю- Марко Безсмертний, повернувшись з фронту, натрапляє на жорстокість, лицемірство і користолюбство. І тоді він стає на захист чистоти взаємин між людьми, честі та совісті хлібороба.
Роман «Правда і кривда» починається з «Заспіву», в якому змальовано бій ра-дянських військ з фашистами. Смертельно поранений Марко Безсмертний не залишає поля бою. «Топчу фашизм! Топчу фашизм!»— хотів сказати Марко, але його слова були такими кволими, що не могли розтулити уст». Такий початок дає впевненість, що в рідному селі він продовжить свій бій з кривдою.
Після одужання Марко Безсмертний повертається додому. Він закоханий у при-роду і відчуває себе її частиною. Навіть на полі бою, коли вмирав, не кров і бруд війни приходили до нього, а напливала в празниковій обнові сама земля. Це світосприйняття Марка якоюсь магічною силою привертає увагу читача до цієї постаті.
З дитинства хлопець відзначався загостреним почуттям справедливості. І він за-хищав її завжди, скрізь і всюди, черпаючи силу в любові до людей, до життя. Він праг-не бачити ці риси в підростаючого покоління, яке, безумовно, буде щасливіше, ніж йо-го батьки. У розмові з учителькою про те, чому слід навчати дітей, Безсмертний гово-рить: «Найбільше навчіть їх любові. З ненавистю, злобою ми, старші, якось покінчи-мо. А дитячі сердечка мають бриніти любов'ю, наче деревця весняним соком. Вчіть їх людяності, добру».
Переживши нечувані болі й страждання, надивившись смерті у вічі і перемігши її, Безсмертний став ще чутливішим до світлої правди і людської краси. Коли він поба-чив, як Антон Безбородько губить здоров'я і материнство жінок, змушуючи їх в холодній воді мочити коноплі, Марко загнав жорстокосердця самого в крижану воду.
Характер Марка розвивається протягом усього твору. Головне в його діяльності — чесне служіння народу, правді. Ще перед війною Безсмертний був звинувачений в економічній контрреволюції. Його заарештували за те, що він роздав колгоспникам
зерно на трудодні, тому що не міг змиритись з тим, що люди, які його вирощують, ви-мушені залишитися без хліба.
Немало повоювати з кривдою довелося і Григорію Задніпровському, сільському вчителеві, однодумцеві Марка. Григорій усе життя оре, сіє, воює і вчить дітей грамо-ти. З його розповіді ми дізнаємося про те, як він ловив зі своїм товаришем скумбрію, і хвиля занесла їх до чужого берега. Друзі потрапили в турецьку неволю. Витримав Григорій усі муки, але зрадником не став. Відстоював правду Задніпровський і в роки війни, коли воював з фашистами в партизанському загоні.
Яскраво змальовані в романі носії кривди, які отруюють існування людей. Це насамперед Антон Безбородько, Кисіль, Поцілуйко. Вони не виступають привселюдно, а пишуть анонімки, нашіптують за спиною. Саме своїм лицемірством і небезпечні ці герої. Поцілуйко написав донос на Григорія Задніпровського, а Безбородько — на Безсмертного, їх протистояння уособлює одвічну боротьбу правди з кривдою. Праве діло перемогло внаслідок втручання вищих органів влади, тому виникає сумнів чи можуть чесні люди боротися з непорядністю і виходити переможцями, не опускаючись до брудних методів.
Ніколи не змовчить і дід Євген, конюх, людина з критичним складом мислення, яка не терпить несправедливості. Особливо ж болісно сприймає він те, що Безбородько, Поцілуйко та інші людці наживаються на колгоспному добрі, пиячать на громад-ські гроші, займаються марнотратством. В образі діда Євгена автор втілив вікову се-лянську мудрість, любов до праці, правди, добра і ненависть до всього потворного у житті.
Конфлікт, змальований М. Стельмахом, — одвічний. Кожне покоління зустрічається з кривдою. Але сила духу кращих людей повинна перемогти. Хочеться вірити, що це справді так. Треба лише долучити і свої зусилля до цієї віковічної боротьби.