Народе мій, до тебе я ще верну (В. Стус)

Українська поезія тісно пов'язана з історією нашого народу, визначалась життям народу, була вершиною його духовності. У найяскравіших своїх виявах вона випереджала час, вступала у суперечність із неправдою, за що платила до¬лями й життям кращих своїх синів. Василь Стус — це світлий образ громадяни¬на, цілісність патріотизму якого вражає. За кожним помислом, за кожним обра¬зом — Україна. Відірваність від рідної землі тільки посилила відчуття синівської любові.

Як добре, що смерті не боюся

І не питаю, чи тяжкий мій хрест,

Що перед вами, судді, не клонюся

В передчутті недовідомих верст, —

писав Василь Стус, викладаючи своє життєве кредо, свої духовні принципи. Він переконаний у своїй правоті, а це дає силу вистояти, не схилитися. Поет ніби передчував свою трагічну смерть, був готовий до неї, і не хотів нічого змінюва¬ти у своєму житті:

Яким мене мати вродила

І благословила в світ.

І добре, що не зуміла

Мене від біди вберегти.

Перебуваючи на чужині, В. Стус думав про Україну, мріяв про рідний край, навіть у північних пейзажах бачив свою землю та її символи:

На колимськім морозі калина

Зацвітає рудими слізьми.

Неосяжна осонцена днина,

І собором дзвінким Україна

Написалась на мурах тюрми...

У одній із поетичних замальовок Василь Стус писав: «Я є вільний — і тому Україна є вільною, бо вона в мені...» Поет передбачав, що додому повернеться лише мертвим, але це не тільки не лякало його, а навіть спонукало дякувати за те, що «...жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття». Ко¬муністичний режим виявився безсилим перед незламністю духу Василя Стуса, котрий вірив у своє повернення в Україну:

...ми ще повернемось,

обов'язково повернемось,

бодай — ногами вперед,

але: не мертві,

але: не переможені,