Чим близький мені поет Василь Стус
Творчість Василя Стуса, як і саме життя, схоже на короткий, але яскравий спалах. Своєрідність і сила мистецького таланту, оригінальність і самобутність поета зачаровують, його поезії западають глибоко в душу.
У Стуса ліричний герой сам на сам зі своїми болями, переживаннями, печа¬лями й радощами. Поет прагне наблизити людей до ідеалів добра і справедли¬вості. Він ніби відкриває основний закон людського існування у його найвищих виявах, роздумує над вічними проблемами буття:
Не здайся — веснам. Легше — зимам
не здатися. Не здайсь весні.
Спасенної тримайся криги,
пречистої тримайся туги,
шаленої тримайся муки
і так існуй, бо це — життя.
Важко читати рядки В. Стуса, звернені до рідної землі, України, рідних. У вірші «Навкруг Землі мої кружляли мрії» автор бачить рідний край затиснутим у півкулі географічних карт, його символом є пісні, знайомі з дитинства. Поет любить свій край, пишається ним. Та коли він пише про історичне минуле, на¬стрій його змінюється. Характеризуючи тогочасне українське життя, Стус пише: «Німує край, він — царство німоти». З гіркотою поет стверджує:
Нема мені вітчизни,
нема мені вітчизни — ні-ні-ні.
Душа горить в смертельному вогні,
разить мене — од запаху трутизни.
Із яким болем Стус говорить ці слова. Йому соромно за своїх сучасників, які безмовно живуть у атмосфері обману і фальші. Я впевнена, хоч поет і пише, що у нього нема вітчизни, болить його душа за рідним краєм, за своєю землею. Пе¬ребуваючи на засланні, він часто загдував Україну, рідну домівку, родину. Саме вони додавали сил вистояти:
Бо вже не я — лише жива жарина
горить в мені.
Лиш нею я живу.
То пропікає душу Україна —
та, за котрою погляд марно рву.
Мені близькі і зрозумілі його почуття, я захоплююсь людиною, життя якої було сповнене добра, любові та благородних діянь в ім'я України. Василь Стус передчував свою загибель і був готовий до неї. Сьогодні його поезія стала широ¬ко відомою народу, для якого він творив. Недаремно поет стверджував:
Народе мій, до тебе я ще верну,