«Я Б ПОБАЖАВ ТОБІ КОГОСЬ ОТАК ЛЮБИТИ, ЯК Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ...» (ЗА ПОЕЗІЄЮ ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА)
Василь Симоненко, співець чарівної краси нашої незрівнянної України, пішов з життя ще зовсім молодим, не досягнувши тридцятилітнього віку. Але всі двадцять вісім років, подарованих йому вічністю, прожив чесно, відкрито й гордо ніс звання народного поета, «витязя молодої української поезії». Митець настільки самовіддано любив рідну землю і славний козацький рід, що вся його творчість пронизана духом палкого патріотизму.
Замріяний, захоплений, переповнений швидкоплин-ними емоціями, Симоненко був натурою надзвичайно тонкою, вибагливою, невтомною в пошуках ідеалу. Він ще-дро дарував скарби своєї багатющої душі, вулканічного темпераменту і, як усі юнаки, сподівався від життя царської віддяки. У поезії «Світ який — мереживо казкове!» він пристрасно передає відчуття напруженого очікування чуда, якого просить у долі:
...Дай мені любові, дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе...
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам...
А чи можливе щастя без кохання? Мабуть, поет ніколи конкретно й не ставив перед собою це питання, а просто готував душу свою прийняти, обігріти майбутню єдину, велику і вірну любов, тому не хотів розмінюватись та розпорошуватись. Ця ду-мка виразно проступає з рядків його вірша «Буду тебе ждати там, де вишня біла...» Ліричний герой поезії ще не переживає солодких мук пристрасті, він тільки передчуває прихід незвіданого, бо «признається щиро»:
...не тебе я жду,
Жду свого кохання в білому саду.
Але справжнє почуття, як і годиться, прийшло несподівано.
Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів, —
ділиться своєю радістю окрилений митець у вірші «Вона прийшла». І ця таємнича «вона», ця безсонними юнацькими ночами виплекана мрія, увірвалася в поетове життя раптово, освітивши його ніжною жіночою ласкою:
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
Симоненко не шкодує поетичних барв для оспівування чудодійного почуття, зображує його експресивно і гіперболічне, бо з тієї миті, як затремтіла в його серці ме-лодія любові, увесь світ сконцентрувався для нього в коханих очах, і він уже
...не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти...