Пейзажна лірика Павла Тичини

Розглядаючи творчість Павла Тичини, неможливо обминути пейзажної ліри¬ки поета. Його вірші «А я у гай ходила», «Гаї шумлять», «Квітчастий луг», «Ар¬фами, арфами» зачаровують весняною свіжістю, легкокрилою радістю, молоде¬чим завзяттям. «Усе в нього (Тичини) співає і звучить, — писав про творчість поета критик О. Білецький, — земля — орган, співає стежка в городі, і весь го¬род — суцільний зелений гімн, ріка тремтить, як музика...»

Читаючи поезію «Гаї шумлять», чуєш звуки замріяних гаїв, шепіт трав, ти¬хий шерех листя:

Гаї шумлять —

Я слухаю.

Хмарки біжать —

Милуюся.

Милуюся-дивуюся,

Чого душі моїй

так весело.

Прекрасною музикою озиваються до нас гаї, річки, ліси і луки. Це царство барв і звуків чисте і трепетне, воно звеселяє душу, не дає збідніти духовно:

Квітчастий луг і дощик золотий, . .

А в далині, мов акварелі, —

Примружились гаї, замислились оселі.

Ліричний герой і пейзажний малюнок вірша злилися воєдино у гамі найніжніших почуттів при змалюванні картини світання. У поезії «Світає...» автор за¬собом оксиморона створює своєрідний образ;

Промінням схід ранить ніч, мовби мечами.

Хмарки по всім небі й собі взолотіли,

Безмовні тумани тремтять над полями.

Підхоплююсь з ними і я, посвіжілий.

О, глянь, що над нами!

Розкраяно небо — мечами, мечами...

Змальовуючи картини природи, Павло Тичина добирає слухові та зорові об¬рази: гаї шумлять, дзвін гуде, небокрай — як золото. У нього «біжать світи музич¬ною рікою», «коливається флейтами» захід сонця, «акордяться планети», — усе сповнене ритму, тонів, кольорів. «Тичина — останній з наших поетів, хто серед руїни, в яку оберталися добрі людські почування, беріг, наче заповітну святиню, образ неба, образ землі, від нього освітленої і освяченої», — писав Василь Барка. Справді, поета зачаровують звуки, рухи, гармонійно злагоджені й прекрас¬ні. А оспівані в віршах картини природи допомагають читачам зберегти почуття піднесеності, доброго настрою, закоханості у рідний край.