Аналіз поеми П. Тичини «Похорон друга»

22 червня 1941 року... Фашисти вчинили напад на нашу землю. Настав час грізних випробувань для нашого народу. Павло Григорович Тичина, передчува¬ючи цю страшну війну, писав:

Розстановка ж сил у світі

і жорстока, і складна.

Що Європа в ближнім літі

стрепенеться аж до дна.

Під впливом нових обставин творчість Тичини змінюється. Перебуваючи в той час в Уфі, столиці Башкирії, п'ятдесятирічний поет працює в культурних закла¬дах, виступає з доповідями, проводить збори, наради, відповідає на листи з фрон¬ту, читає і редагує твори молодих письменників і пише, пише, пише... Тема України-матері була провідною на той час. Вірш «Матері забуть не можу» являє собою немов перегук відірваного від домівки сина з матір'ю, яка потрапила в біду:

І кричу я: — Україно!

Потім стану й прислухаюсь.

Чути... здалеку... — Тримаюсь!

Хмарко! Ластівко! Калино! —

І в той бік я повертаюсь.

Серед творів П. Тичини періоду Великої Вітчизняної війни найбільш знач¬ною за глибиною думки є поема «Похорон друга».

Виклад у поемі ведеться від імені ліричного героя, образ якого розкривається через почуту музику, побачені пейзажі, прочитане в газеті повідомлення, про¬слухану промову. Уже на початку твору автор передає настрій героя, його пси¬хічний стан за допомогою кольорового означення звуків:

Все сумно вечір колір свій міняв

з багряного на сизо-фіалковий.

Я синій сніг од хати відкидав

і зупинився... Синій, оркестровий

долинув плач до мене. Плакав він,

аж захлинався на сухім морозі:

то припадав зеленим до ялин,

що зверху червоніли при дорозі,

то глухо десь одлунював в саду.