Патріотичні мотиви творчості Лесі Українки

I. «Три величні золоті зорі». (Рання творчість Лесі Українки — це період становлення таланту, шукань, сумнівів, коли поетеса ще заносилась в мрії, опису¬вала абстрактні людські стосунки, милувалася природою. Та вже в цей час виразно проступає велика любов до рідної землі, мрія про братерство, рів¬ність, волю:

Коли я погляд свій на небо зводжу, —

Нових зірок на ньому не шукаю,

Я там братерство, рівність, волю гожу

Крізь чорні хмари вгледіти бажаю, —

Тих три величні золоті зорі,

Що людям сяють безліч літ вгорі...

(«Мій шлях»)

II. Змужнілий голос поетеси.

1. Цикл «Сльози-перли». (Цикл «Сльози-перли» став першою ластівкою громадянсько-політичної лірики, у якому поетеса, за словами Івана Франка, «піднімає важке голосіння вже не над своєю долею, не над долею якогось героя або примховатого артиста, але над цілим рідним краєм, над тим на¬родом, забитим у кайдани». Змужнілий голос автора звучав твердо, рішуче:

Або погибель, або перемога —

Сі дві дороги перед нами стане...

Котра з сих двох нам судиться дорога?

Дарма! повстанем, бо душа повстане.

(«Всі наші сльози...»)

2. «Горить моє серце, його запалила Гаряча іскра палкого жалю».

(У поезії Лесі Українки, як і в більшості справжніх поетів, нерідко важ¬ко розрізнити особисте і громадське. У своїй пісні вона висловлює не тільки те, що стосується її особисто. Сльози-перли поступово витісня¬ють сльози палкі,

...вони душу палили, Сліди полишили огнисті навіки.

«Вогнисте диво» вже ніколи не залишить лірики Лесі Українки, буде її постійною, внутрішньою потребою.)

3. «Мені видається, що на руках і на шиї у мене видно червоні сліди, що понатирали кайдани та ярма неволі, і всі бачать ті сліди, і мені сором...» (Леся Українка писала, що її гризе сором і жаль за країну. Почуття соро¬му вирізняється у багатьох творах поетеси:

Ні, сором се терпіти, наша смерть

Научить інших, як їм треба жити.