Проблеми чорнобильської трагедії в українській літературі
Усі жахіття й проблеми Чорнобиля знайшли відгук у серцях і думах українських письменників. У перші ж дні після катастрофи на сторінках лі¬тературних часописів, зокрема в “Літературній Україні”, з'явилися пристрасні публіцистичні виступи Олеся Гончара, Бориса Олійника, Івана Драча. Згодом були видруковані поетичні твори Бориса Олійника, Наталки Білоцерківець, Леоніда Горлача, Світлани Йовенко. Подією в літературі стала поема Бориса Олійника “Сім” (1987). Цей твір присвячено пам'яті відважних шести пожеж¬ників, що самовіддано вступили у боротьбу зі смертю, та кінорежисера Воло¬димира Шевченка, який знімав фільм про спробу людей протистояти стихії. “Де ви тепер, матерів своїх діти, колисаєте сон”, – у традиції народного пла¬чу і скорботи запитує поет, і “мов з козацького реєстру” вичитуємо імена смі¬ливців: Віктор Кібенок, Микола Вашук, Василь Ігнатенко, Микола Титенок, Володимир Тишура, Володимир Правик, Володимир Шевченко. Завдяки Б. Олійнику, його продуманому художньому прийому поіменної переклички свічка пам'яті горітиме у віках і нагадуватиме про кожного героя чорнобиль¬ських подій.
Велику увагу звертає Б. Олійник у поемі на проблеми моралі. Осмис¬люючи глобальність чорнобильської трагедії, автор спонукає читача загля¬нути у свій внутрішній світ, побачити й оцінити власну совість і власну антисовість. Тому міфологічний образ крука є не тільки уособленням зовнішнього ворога, чужого зла – це і власні недоліки, власне зло, прита¬манне майже кожній людині. Отож утверджувати добро і правду на землі потрібно, починаючи із подолання власного зла, своєї антисовісті. Історія переконує, що вже не один раз, забувши про власну совість, ми сприяли всеможливим воронам-крукам використовувати нашу правду і нашу істину проти нас самих.
Драматичні моральні та духовні колізії, проблеми науки й цивілізації, самопізнання та самоусвідомлення, національні і загальносуспільні пробле¬ми завжди взаємопов'язані. Відвернення планетарної катастрофи залежить від комплексного розв'язання цих проблем. Такі висновки робимо, ознайомившись із поемою “Сім”.
Всеукраїнській біді присвячена і поема І. Драча “Чорнобильська ма¬донна” (1988). І у назві поеми, і в образі солдатської матері, босі сліди якої бачимо біля саркофага (там вона шукає свого сина, яким став жертвою атомної стихії); і в образі хрещатицької мадонни – молодої божевільної жінки, яка, мов привид, бродить по київських вулицях з лялькою чи мертвою дитиною на руках; і селянської мадонни, і в збережених іменах, фактах, розповідях учасників ліквідації аварії звучить вимога відповідальності перед совістю, перед людством за погублений світ. Та відповідальних у радянському суспі¬льстві, на жаль, немає. У розділі “Роздуми під час відкритого Чорнобильсь¬кого суду в закритій зоні на стару старосвітську тему “Ірод і Пілат”, поет, орієнтуючись на глибокі моральні традиції, наголошує, що всі злочини про¬ти людства в усі часи і у всіх народів були завжди “іменними”, за них від¬повідали. Чому ж на Чорнобильському суді пустує місце Пілата? Яка мо¬раль суспільства, що ховає злочинця?
Відомий біблійний мотив про Пілата, вдало використаний І. Драчем, спонукає до філософських узагальнень, до роздумів на морально-етичні теми.
Останні рядки поеми, де “несе сива чорнобильська мати цю плане¬ту..., це хворе дитя!” звучать як нагадування про відповідальність за навко¬лишній світ.
Майже одночасно (1987) були написані прозові твори, присвячені проблемам чорнобильської трагедії. Це повість Ю. Щербака “Чорнобиль” та роман В. Яворівського “Марія з полином у кінці століття”.
Повість Ю. Щербака, хоча й носить документальний характер (це зі¬брані магнітофонні записи учасників ліквідації аварії і жертв атомної сти¬хії), все ж відзначається неабияким художнім осмисленням того, що сталося.
Відома журналістка Любов Ковалевська, пожежник Леонід Телятников, голова Прип'ятського міськвиконкому Олександр Єсаулов, електронник Юрій Бадаев, водій Григорій Хміль – всі вони по-своєму переда¬ють пережиту трагедію. Своє завдання Ю. Щербак вбачав у тому, щоб передати мужність людей у поєдин-ку зі смертю й по-філософськи осмисли¬ти долю, позначених Чорнобилем, і тих, хто далі йтиме у технологізовану цивілізацію. У цих міркуваннях велике значення має монолог академіка Ва¬лерія Легасова, який зробив правдивий аналіз причин катастрофи. Їх корені вчений вбачає не лише у хибності технології, а моральному й духовному стані суспільства. Вони започатковані в системі освіти, кар'єризмі, бюрок¬ратизмі, хабарництві тощо.
В основу сюжетної лінії твору В. Яворівського “Марія з полином у кінці століття” покладено історію сім'ї Мировичів. Однак В. Яінорівський спостерігає вплив катастрофи не лише на одну сім'ю, а простежує цей вплив на життя всього навколишнього селянства.Масштабність Чорнобильської трагедії породила цю гірку “вічну” те¬му нашої літератури. Відлік від злопам'ятного дня 26 квітня 1986 р. вже пе¬рейшов рубіж десятиліття, але події, пов'язані з цим днем, раз у раз знахо¬дять своє висвітлення у художніх творах українських літераторів.