Ув'язнена лiрика поетiв Харкiвщини

Воно жило i в боротьбi,

I в муках рабського терпiння,

Та не зневiрилось в собi -

Моє трагiчне поколiння.

/ I. Гнатюк /

Донедавна ми бiльше говорили про великий талант великих творцiв - письменникiв-класикiв української лiтератури, про їхнє життя - боротьбу за краще майбутнє для народу України.

А зараз нам вiдкрилась ще одна надзвичайно трагiчна i водночас героїчна сторiнка в нашiй лiтературi. Ми можемо не ховаючись прочитати поетичнi рядки сучасних поетiв, справжнiх лицарiв духу, якi зазнали переслiдувань, морального терору й полiтичних репресiй у роки комунiстично-кагебiстської сваволi. Їх немало i вiдомих, i маловiдомих. Ми ж подiлимося враженнями вiд читання лiричних творiв ув'язнених поетiв Харкiвщини. Ось цi iмена: Василь Iванович Боровий, Володимир Пасiчник, Вiталiй Полiщук, Володимир Свiдзiнський, Iван Свiтличний, Микола Шатилов. Вони були тими i серед тих, хто був вигнаний за правду, тими, кого ганьбили, гнали i облудно на них наговорювали всяке лихе слово. Вони ж знали, що без самозречення i жертовностi не зберегти нi власну душу, нi душу свого народу. I йшли до кiнця.

I тепер, коли ми потроху пiдводимось з колiн, не забуваймо про те, що нам у цьому передували вони, що на початку нашого простування до свободи було їхнє слово.

Василь Боровий. Заарештований i засуджений 1947 року за антирадянську агiтацiю i пропаганду. Десятирiчне ув'язнення вiдбував у конц-таборах Нориллага. Перечитавши збiрки поезiй "Березнева земля", "Розмова з флейтою", "Жито-життя", "Зелений парус лiта", "Багряне сонце землi", переконуємось, що людина ця мала сталевий характер i нерви, невимовної сили дух i чiтко визначене своє призначення в життi:

Залiзом виривали мiй язик,

Палили моє тiло на кострищi...

Я - вольностi тисячолiтнiй крик,

Дух непокори, людства думи вiщi.

Як землетрус, я рву колючий дрiт,

Як промiнь, вириваюсь я крiзь грати...

Я - творча мiць, яка будує свiт,

Хоч кожну нiч мене вели вмирати.

Ще одне iм'я - Володимир Пасiчник. 1946 року разом iз батьками i двома малими сестрами був вивезений до Сибiру. 1964 року закiнчив фiлологiчний факультет Харкiвського держунiверситету, але не був допущений до захисту диплома з полiтичних мотивiв: "За прояви ворожої буржуазно-нацiоналiстичної iдеологiї". Приводом послужила рукописна збiрка його поезiй, що потрапила до рук КДБ. Вражає його iмпульсна кантата "Вона". Терзається думка в тенетах, нiяк не вирветься почуття на волю:

Як нам вузько,