Стан краєзнавчої вивченості замків і фортець України

У багатій історико-архітектурній спадщині України визначне місце належить пам'яткам оборонної архітектури - фортецям, замкам, оборонним храмам, міським укріпленням. Упродовж багатьох століть роль оборонних споруд була провідною в системі міст і містечок. Без перебільшення можна сказати, що від рівня організації оборони залежала доля всіх поселень.

Споруди оборонного типу, або, як ми тепер їх називаємо, пам'ятки оборонного будівництва, зводили як для захисту від ворожих нападів, так і для оборони великих феодалів і магнатів від народного гніву і частих взаємних нападів феодалів-сусідів. Потреба в обороні краю з кожною наступною епохою видозмінювала архітектурну монументальність оборонних споруд краю. Завдяки цьому на місці давніх дерев'яно-земляних укріплень давньослов'янських градів з'являються кам'яні укріплення княжих резиденцій і палаців, а згодом - укріплені династичні замки і садиби господарів краю. У період пізнього середньовіччя оборонну роль в Україні відігравали не лише замки і фортеці, а й численні церкви і монастирі.

З часів Київської держави і Галицько-Волинського князівства оборонні споруди у первісному стані не збереглися, адже вони були переважно дерев'яні. У XIII ст. на заміну дереву як основному будівельному матеріалу прийшов камінь та обпалена цегла. Перші цегляні замки були збудовані на галицьких і волинських землях. У цей час багато монастирів також було огороджено цегляними стінами. Спорудження замків, фортець з дерева продовжувалося до XVI ст. Проте вдосконалення вогнепальної зброї, розширення населених пунктів зумовили поступовий перехід до будівництва кам'яних оборонних споруд. Дерев'яні стіни фортець набули геометрично правильних форм, товщина та висота оборонних стін значно збільшилися. У XVI-XVII ст. кам'яні споруди - замки і монастирі - остаточно витіснили дерев'яні оборонні споруди попередніх епох.

Замки і монастирі - це найбільші за розмірами історичні споруди в забудові населених пунктів. Завдяки своїм масштабам вони досі виступають композиційними центрами багатьох історичних міст і сіл України (Києва, Переяслава, Чигирина, Полтави, Путивля, Чернігова, Глухова, Батурина, Охтирки, Новгорода-Сіверського, Львова, Кам'янця-Подільського, Білгорода-Дністровського, Жовкви, Дрогобича, Белза, Судака та ін.). Деякі з наших міст - Київ, Львів, Володимир-Волинський, Луцьк, Путивль, Новгород-Сіверський, Білгород-Дністров-ський - мали надзвичайно розвинену й складну систему укріплень, що формувалися понад півтисячоліття. Головні траспортні торговельні шляхи проходили через більшість укріплених міст та містечок. Торговельні зв'язки міст різних реґіонів України, завдяки укріпленим територіям, сприяли не лише розвиткові внутрішнього ринку, але й міжнародній торгівлі.

Найбільша кількість замків, фортець та оборонних монастирів збереглася до нашого часу на заході України.

Перші науково-краєзнавчі описи замків та монастирів України почали проводитися в XIX ст. Члени Одеського товариства історії і старовини видали кілька книг, в яких наведені історико-архітектурні характеристики багатьох фортець та замків Бессарабії, Поділля та Волині.

Дослідження замків Галичини, виконане в другій половині XIX ст. істориком А. Чаловським, цінне тим, що автор використав архівні матеріали. У книзі, крім тексту, є рисунки і плани замків у Бережанах, Добромилі, Кудринцях, Окопах, Пньові, Сидорові, Старому Селі, Свіржі, Теребовлі, Чорткові, Збаражі, Раківці, Галичі. У наступній книзі А. Чаловського у співавторстві з істориком Б. Янушем описані замки, монастирі, церкви, костели та синагоги Тернопільського воєводства. Крім того, у Львівській бібліотеці НАЛ України є рукописний фонд імені А. Чаловського, в якому зберігається багато інвентарних описів XVII-XIX ст. замків і монастирів Галичини. У них практично зібрано матеріал про спорудження, функціонування, реконструкції та зруйнування замків, фортець і монастирів у Львівській, Івано-Франківській і частково Тернопільській областях.

Про пам'ятки історії і культури Поділля, насамперед, фортеці краю, видана в 1901 р. книга краєзнавця В. Гульдмана. Креслення планів замків у ній відсутні. Матеріали книги були використані для складання археологічної карти Подільської губернії. Про замки Поділля видано кілька книг польського історика Юзефа Роме. У книзі про Кам'янець-Подільський автор детально описує фортецю, історію її будівництва та реконструкції.

Значну роботу з дослідження замків Поділля провів історик та краєзнавець Ю. Сицинський [32]. Уперше характеристика замків і фортець зроблена автором на основі вивчення історичного матеріалу та археологічних досліджень. Текст доповнюється фотографіями замків і їх планами.Перші дослідження замків Волині в кінці XIX - на початку XX ст. здійснили мистецтвознавець Ю. Дуткевич, мистецтвознавець і етнограф А. Шрусевич. В їхніх працях описані фортифікації в Луцьку, Володимирі-Волинському, Олиці, Клевані, Ізяславі, Острозі, Новомалині, Корці. Про пам'ятки історії Волині, а саме замки та монастирі, є публікації В. Собецького та А. Яблоновського, краєзнавців А. Фотинського, С. Каретніко-ва та Б. Вітте, етнографа С. Кордасевича, священика Синдульського.