Печери як об'єкт краєзнавства. Історія вивчення печер України

Печери природного походження - це порожнини у верхніх шарах земної кори, які мають на денній поверхні один або кілька отворів.

Найпоширеніші печери в розчинних геологічних породах - вапняках, крейді, гіпсі, ангідриді, кам'яній солі. Відомі печери у вапнякових туфах, конгломератах, гранітах, базальтах, вулканічних породах, а також льодові.

За ґенезисом печери поділяють на:

-корозійні,

-ерозійні

-гравітаційні,

-абразійні,

-антропогенні тощо.

За віком печери поділяють на активні, реліктові та викопні. За напрямлвністю печери бувають горизонтальні, вертикальні, нахилені та складні (в тому числі багатоповерхові); за формою - лантухоподібні, коридорні, лабіринтові; за глибиною - колодязі, шахти; за мікрокліматом - статичні й динамічні, теплі та холодні; за наявністю води - сухі та обводнені.

Утворення печер пов'язано з розчинюючою дією води, що проникає в тріщини. Розширюючи тріщини, вода створює в товщі породи складну систему каналів. У зоні горизонтальної циркуляції, де вода спричиняє найбільш розчинюючий ефект, утворюється магістральний канал, який поступово розширюється за рахунок сусідніх невеликих тріщин і стягує води з суміжних каналів. Так поступово формується підводна річка. Але при розширенні нових тріщин і частковій закупорці старих каналів, принесенні з поверхні уламкових матеріалів або внаслідок обвалу стелі річка може прокласти собі новий підземний шлях стоку, а попередні галереї стають сухими.

Печера може мати лише один вхідний отвір. На протилежному кінці вона буде закінчуватися або системою дуже вузьких ходів і тріщин, або обвальними чи натічними утвореннями, що закупорюють її. Такі печери називають сліпими. Можливі печери з виходами з двох боків. Це так звані прохідні печери.

У багатьох печерах на днищах, стінках або стелі утворюються натічні форми. Зі стелі печери звішуються у вигляді бурульок вузькі і довгі сталактити, що складаються з кальциту і в розрізі мають концентричну будову. З дна печери назустріч сталактитам піднімаються більш масивні й короткі форми, що називаються сталагмітами. Нерідко сталактити та сталагміти зростаються, утворюючи натічні колони. Цікаво, що в деяких печерах нагромаджується лід. Такі печери так і називають - льодяними, або холодними. Льодяні печери в Україні поширені в Криму.

"Печери... По-різному називають їх люди: підземна казка, світ чудес, восьме диво... Та в кожному випадку - це частинка рідної землі, унікальний, неповторний дивосвіт, який ми повинні вивчати і оберігати".

Ціною десятиліть важкої праці науковців і ентузіастів-краєзнавців, зусиллями сотень досліджень відкривалися таємниці печер.

Термін "спелеологія" (від гр. "спелеон" - печера) запропонував у 1890 р. французький археолог Емель Рів'єр. Зміст цього поняття весь час змінювався. Під спелеологією нині розуміють одну з наук про Землю, що вивчає походження, розвиток, геологічні, гідрогеологічні та мікрокліматичні особливості печер, їх сучасну і древню фауну, технічні прийоми проникнення під землю і роботи в підземних умовах.

Спелеологія взаємопов'язана з іншими науками та науковими дисциплінами: карстознавством, геологією, гідрологією, метеорологією, медициною, геоморфологією, археологією, палеозоологією, гляціологією та ін.

Спелеологія в Україні - наука відносно молода. Лише в кінці 1950-х pp. туристи і вчені почали комплексно досліджувати таємниці, які зберігали в собі печери і шахти, до цього цей напрямок наукової роботи носив епізодично-описовий характер (на відміну від зарубіжної спелеології).