Музеї - державні та громадські установи, що займаються краєзнавчо-освітньою діяльністю

У 1960-1990-ті pp. великого поширення набули народні музеї, які створювалися з ініціативи Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, окремих наукових установ чи науковців, ентузіастів-аматорів і працювали на громадських засадах.

На початок 1986 р. в Україні налічувалось 7924 громадські музеї, 396 з них здобули почесне звання "народний". З 470 райцентрів 387 мали краєзнавчі громадські музеї. В Громадських музеях України - близько 2200 тис. оригінальних експонатів..." , - писав П. Т. Тронько у своїй праці "Історичне краєзнавство в Українській РСР".

Створення нових музеїв - як державних, так і народних - триває в умовах існування незалежної Української держави. Вперше в історії українського музейництва було правдиво висвітлено національно-визвольні змагання українського народу за свою державність у 1914-1945 pp., державотворчу діяльність ЗУНРу, видання товариств "Просвіта", "Рідна школа", "НТШ", відомості про Організацію Українських Націоналістів, події 1939-1941 pp. на західноукраїнських землях, про діяльність Української Повстанської Армії, голодомор в Україні 1933 p., геноцид під час сталінських репресій тощо.

Нині Україні вкрай потрібні музеї нового типу - історико анімаційні скансени, які б репрезентували світові понад п'яти тисячолітню історико-культурну спадщину нашої країни.

Козацькі скансени в Україні вже є (Національний заповідник "Хортиця"), їх розвиток триватиме й надалі (скажімо, в одній лише Донецькій області зусиллями Донського козацтва розроблені проекти двох подібних скансенів - Музею козацького побуту під відкритим небом на Савур-могилі та меморіального комплексу "Козацька пристань" в Райгородку).

Що ж до попередніх історичних епох формування українського етносу, проблема їх адекватної туристичної репрезентації стоїть набагато гостріше.

Нині українська громадськість впритул наблизилася до усвідомлення необхідності початку реалізації проекту історичної реконструкції трипільського протоміста на Київщині біля Ржи-щева (чи деінде). Над цим проектом плідно працюють як археологи Інституту археології НАН України, так і активісти громадської організації. Зазначимо, що за умови втілення цього проекту у життя й активного інформаційно-рекламного просування нового турпродукту, Трипільське протомісто-скансен одразу стане наймасовішим об'єктом туристичного інтересу України, особливо серед школярів та студентської молоді.Існує потреба в організації" Скіфського скансена, що репрезентуватиме яскраву сторінку історії нашої країни. Оптимальним чином для цієї потреби може підійти частина території Більського городища на Ворсклі - найбільшого міста Європи першої половини І тис. до н. е., довжина валів якого сягає 35 км, а висота перевищує 10-12 м. Діяльність подібного скансена слід розвивати в руслі пропагування активного кінного туризму й анімаційних фестивалів за участю членів українських клубів історичного фехтування.

І зрештою, якщо Україна є "дитям" найбільшої середньовічної держави Європи - Київської Русі - існує потреба належним чином знайомити й репрезентувати нашу давньоруську спадщину як іноземним, так і українським туристам.

На наше переконання, доцільно організувати щонайменше два давньоруські скансени: Тустань й "Замок Володимира Великого".

Уся необхідна проектна документація щодо відродження унікальної наскельної давньоруської фортеці Тустань у Карпатах біля Урича на Львівщині вже розроблена дослідником пам'ятки - археологом Михайлом Рожком. Цей скансен має вигідне транспортне положення, завдяки чому притягуватиме до себе масові туристичні потоки рекреантів, які відпочиватимуть у Карпатах і курортних закладах Трускавця, Моршина й Схід-ниці, а також значну частку українських й іноземних туристів, які приїжджатимуть на кілька днів у Львів.

І, певна річ, повноцінний давньоруський скансен з усіма елементами туристичної анімації варто організувати на околиці Києва, зорієнтувавши його турпродукт на самих киян (уїк-ендові виїзди з дітьми) та численних гостей столиці України. Гадаємо, оптимально для цієї мети надається грандіозне давньоруське городище літописного Білгорода - резиденції князя Володимира Великого - у Білогородці (22 км від Києва). Тут над Ірпенем збереглися потужні укріплення - рів і вал заввишки 10-12 м, вздовж гребеня якого тягнулася фортечна стіна-забо-роло висотою 4-5 м з дерев'яних зрубів, заповнених цеглою-сирцем. Велич збережених укріплень ілюструє така цифра: від урізу Ірпеня до вершини валів князівського замку-дитинця - 60 м скосу крутістю близько 60°.