Моршин: путівник. З глибини віків
У 1879 р. очищені і упорядковані два шахтні колодязі, названі іменами власників курорту - Штіллера та його дружини, - джерела "Боніфацій" та "Магдаліна" (тепер джерела №1 та №2). Тоді ж було виявлено ще одне джерело, яке давало слабомінералізовану воду (тепер джерело №4), а в околицях Моршина - торфяна грязь ("боровина").
Перший хімічний аналіз мінеральної води (розсолу, ропи) джерела №1 опубліковано проф. Львівського університету В.Радзішевським у 1881р.В сезоні 1880 р. воду мінеральних джерел почали використовувати для мінеральних ванн, а торфяну грязь - для грязевих ванн та аплікацій. Моршин став бальнеогрязевим курортом. З ропи шляхом виморожування, почали видобувати лікувальну гірку (глауберову) сіль, яка надходила в продаж. Крім того, продавалася брикетована торфяна грязь - "Моршинска мурашина боровина". У 1880 - 1881 р. були зроблені перші спроби внутрішнього вживання вод джерела "Боніфіцій", які без сумніву виявилися успішними, бо з 1883 р. вода цього джерела продавалася у пляшках.
У 1881 р. Б.Штіллер важко захворів і право власності на курот заповідає товариству галицьких лікарів з умовою, що прибутки будуть використані для надання допомоги удовам та дітям-сиротам лікарів. Товариство не дуже турбувалося про розширення його бази. Воно віддавало в оренду не тільки землю та ліс, а й курортні заклади, право на виробництво гіркої солі. Але, не дивлячись на це, курорт користувався популярністю. Про нього знали не тільки в Австро-Угорщині, а й за її межами. В рекламних проспектах на початку XX ст. Моршин порівнювали з популярними європейськими курортами, називали його "Галицьким Спа" та "Галицьким Карлсбадом".
Про лікувальні властивості моршинської води та солі писав в ті роки російський дослідник Б.М.Шапіров, порівнюючи їх з водами відомих тоді німецьких, угорських та чехословацьких курортів.
Видатний український письменник, який відвідав літом 1900 р. з науково-дослідницькою метою декілька сіл Стрийського району, революціонер-демократ Іван Франко писав про "купальний заклад Моршина", про зустрічі з місцевими селянами.
Не отримуючи від курорту бажаних прибутків, правління товариства галицьких лікарів вирішило продати Моршин, але перешкодила цьому перша світова війна.
У 1915 р. околиці Моршина стали ареною воєнних подій, в результаті чого курорт прийшов у повний занепад. Збанкрутіле товариство галицьких лікарів вимушене було після війни здати його в оренду акціонерному товариству "Курорти польські". Відчуваючи велику здобич, сюди приїхали десятки підприємців та комерсантів.
Одержуючи прибуток, вони вивозили гірку сіль, брикети боровини, навіть мінеральну воду у США, Англію, Італію, Румунію та інші країни, спекулювали земельними ділянками. Для заможних людей стало престижним побудувати дачу або віллу в Моршині та його околицях. Таких котеджів з претензійними назвами "Вавель", "Оріон", "Італія", "Патрія", "Біле подвір'я", "Європа" з'явилося тоді дуже багато. У 30-ті роки були побудовані водо- та грязелікарня, інгаляторій, "курортний дім" (тепер санаторій "Мармуровий палац"). Житлові будинки, лікувальні заклади та навіть мінеральні джерела являлися власністю окремих приватних осіб.
Корінні мешканці Моршина не користувалися послугами курорту, вони не мали права навіть використовувати ропу з метою лікування.
Споконвічно місцеве українське населення відчувало на собі соціальний та національний гніт. Сьогоднішньому мешканцю Моршина, як і його гостям, важко навіть уявити, що багатства і блага рідної землі були зовсім недоступні тогочасному моршинцю в часи панування на Західноукраїнських землях буржуазно-поміщицької Польщі, а ще раніше - монархічної Австро-Венгрії. Але іноземним завойовникам не вдалося придушити його волелюбний дух. Ніколи не згасало полум'я народного гніву. Завжди пам'ятали моршинці своїх захисників - відважних опришків на чолі з народним героєм Олексою Довбушем.
Більше восьми років у 30-40 роках XVIII ст. на території Західної України, Закарпатті та на Буковині діяли опришки.
Недалеко від Моршина в селі Бубнище серед диких скель був один з таборів Довбуша. Ці скелі називаються Довбушевими. Зараз вони оголошені заповідними як пам'ятник природи та історії. Перекази про народного героя передаються з покоління до покоління.
Бурхливий на той час розвиток у 30-роки XX століття курорту разом з інженерною інфраструктурою, благоустроєм було перервано ще раз у 1941 році початком другої світової війни та окупацією Галицьких курортів фашистською Німеччиною. Більше трьох років грабували Моршин гітлерівські загарбники. Вони пограбували цінне медичне обладнання оздоровниці, розстріляли біля семидесяти мирних мешканців, десятки людей були відправлені на каторжні роботи у Німеччину. Відступаючи, фашисти підірвали електростанцію, водогрязелікарню, знищили більше половини санаторіїв та житлових приміщень.І знову, після 4 серпня 1944 р. - дня звільнення Моршина від німецько-фашистських загарбників, розпочинається напружена робота по відновленню всього, що було зруйновано війною. За короткий термін були відновлені вокзал, електростанція, інші заклади, відкрилась школа та бібліотека. Розпочалося планомірне відродження курорту: відбудовувалися санаторні корпуси, ремонтувалося та відновлювалося складне водопровідне господарство, відроджувалася робота джерел мінеральних вод. В цій великій та складній праці велику допомогу прикарпатській оздоровниці надавали промислові підприємства та організації України та всіх, на той час, республік колишнього Союзу РСР. На адресу курорту поступала діагностична та лікувальна апаратура, будівельні матеріали і обладнання. По скеруванню союзного та республіканського міністерств на курорті стали працювати кваліфіковані спеціалісти - лікарі, інженери. Для надання консультативної допомоги відряджалися наукові співробітники Українського науково-дослідного інституту курортології та інституту геології АН Української РСР. Вчені та медики почали вивчати природні лікувальні фактори, упроваджувати нові методи діагностики та лікування, науково обгрунтовані та перевірені на великому досвіді провідних російських та українських курортів.