Організація сільського зеленого туризму
З початку XXI ст. у Подніпров'ї розвивається ані-маційний музейний комплекс Трипільської культури у м. Ржищеві й с. Трипілля, що на Київщині, де турист може не лише оглянути археологічні знахідки, а й "зануритися" в реконструйовану атмосферу трипільської доби.
Приклади організації таких "живих музеїв" є й у Карпатах. Один з найхарактерніших — самодіяльний музей Довбуша в с. Космач.
Власником музею є місцевий селянин-гуцул Михайло Дідишин. Багато років він невтомно досліджував джерела й народні свідчення про походи опришків. М. Дідишин упевнений, що віднайшов саме ту хату, з якої в 1742 р. Степан Дзвінчук застрелив легендарного опришка Олексу Довбуша. Цю хату М. Дідишин викупив, перевіз до себе на подвір'я і перетворив її на своєрідний музей опришківства та гуцульського антикваріату. Зрештою, й сам власник музею зацікавлює туристів не менше, ніж його музей. Колоритна гуцульська зовнішність й говірка, підкреслені традиційним вбранням карпатських горян, служать елементами незабутнього анімаційного ефекту від відвідування цього музею "живої етнографії".
Ще один масштабний проект організації музею гуцульської культури під відкритим небом з елементами обрядово-побутової анімаційності реалізується на території національного природного парку "Гуцульщина" під керівництвом В. В. Пророчука.
На околицях Косова вже виділено спеціальну ділянку, на яку планується перевезти з Космача стару дерев'яну церкву та кілька старожитніх гуцульських хат. Інші архітектурні гуцульські споруди буде відновлено науковими працівниками НПП за мистецтвознавчими джерелами.Музей гуцульської культури під відкритим небом дасть можливість представити відвідувачам органічне поєднання народної архітектури та живого гуцульського побуту. На території музею "Гуцульське село" оживуть самобутні гуцульські художні ремесла і промисли (різьбярство, кушнірство, писанкарство, мосяжництво, гончарство, килимарство, вишивка, бондарство). А в дні традиційних релігійно-обрядових святкувань "Гуцульське село", за задумом, має стати осередком жвавих гуцульських забав та обрядодійств.
Подібні музеї живої старовини можна організувати у будь-якій сільській місцевості, стратегічно зорієнтованій на розвиток масового сільського зеленого туризму на довготермінову перспективу. Необхідно лише реставрувати старі будівлі, зібрати у них старі речі (колекції серпів, кіс, бочок, боденьок, дійниць тощо) й загалом спробувати відтворити знайому з дитинства атмосферу сивої минувшини. Фото В. Мороза (рис. 3.1) наглядно ілюструє, як дбайливо беруться за цю справу небайдужі до власних традицій господарі карпатських країв.
Рис. 3.1. Стайня на полонині Росохата над селом Шешори (фото В. Мороза)
Ще одним перспективним напрямком анімаційного наповнення програм перебування туристів у селах Карпатського регіону є організація народних гулянь та фольклорних фестивалів.
Звернемося до прикладу організації Міжнародного фестивалю етнічної музики і ленд-арту "Шешори-2004", який щоліта проводиться у мальовничому курортному селі Шешори, що на Івано-Франківщині. Улітку 2004 р. цей фестиваль зібрав понад дві тисячі зелених туристів (а до започаткування цього фестивалю, тобто до 2002 p., такого обсягу туристів навколишні карпатські села ще не бачили).
У програмі фестивалю були представлені як шпаркі виступи місцевих гуцульських народних колективів, так і виступи музик з інших сільських етнографічних регіонів України, Польщі, Чехії і навіть Ірландії.
Поряд з музичними виступами свою творчість туристам представляли художники, дивуючи публіку композиціями ленд-арту, що перекладається як мистецтво довкілля, мистецтво землі. Із підручних матеріалів (дерева, каменю, дроту, сітки, ганчір'я тощо) просто неба вони творили різноманітні інсталяції: птахів, ворота в інший вимір, динозаврів та інші дива.
На фестивалі також проводилися майстер-класи з традиційного ткацтва, виробів із дерева, створення ляльки-мотанки, витинанки, інших традиційних ремесел Гуцульщини.
Крім наведених прикладів, анімаційні програми сільського зеленого туризму можуть також включати спортивні ігри і змагання, народні танцювальні вечори під запальні мелодії троїстих музик, карнавали, вечорниці, ворожіння тощо з безпосередньою участю туристів.
Однак організація сільського туризму в українських селах обмежується низкою обставин. Зокрема, до найнесприятливіших ми відносимо: