Особливості поточної і довготривалої туристичної політики держави

Міжнародний і внутрішній туризм у кожній країні базується на соціальній політиці, що зв'язує плани туристського розвитку з планами соціально-економічного розвитку. Тому важливо визначити ціль і ресурси політики розвитку туризму, оцінити вплив цієї політики на виробництво, споживання, що оточує і соціальне середовище. Однак треба відзначити, що політика в деяких секторах економіки, включаючи і туризм, часто не відпрацьовується індивідуально, а інтегрується в політику інших секторів економіки, наприклад у виробничу політику, політику платіжного балансу, планування землі і т.д.

Туристська політика поділяється на поточну і довготривалу, і переслідує як економічні, так і неекономічні цілі.

До економічних цілей можна віднести, наприклад, заохочення деяких видів споживання зі збільшенням виробництва в специфічних секторах економіки, в особливих географічних зонах, контроль за зовнішньою торгівлею, зайнятістю й економічним ростом.

До неекономічних цілей відносяться досягнення волі пересування людей, відродження природної і культурної спадщини й ін.

Економічна політика заохочує розвиток туризму, застосовуючи спеціальні бюджетні, грошові і фіскальні міри.

Бюджетні заходи містять у собі державне фінансування з бюджету, спеціально складеного для туризму, і мають наступні форми:

· позики по дуже низьких процентних ставках, призначені для інвестування проектів великих туристських інфраструктур;

· субсидії, призначені для заохочення пріоритетних напрямків розвитку туризму.

Грошові заходи застосовуються в основному для підтримки міжнародної конкурентноздатності туристського продукту країни. Деякі країни знижують обмінний курс своєї валюти за допомогою девальвації, роблячи тим самим стимулююче вплив на попит міжнародного туризму.

Фіскальні заходи - це податкові пільги щодо туристських фірм, вони містять у собі звільнення від податків чи цілком частково або зниження податків.

Крім економічної політики розвиток туризму заохочується і за допомогою соціальної політики, яка проводиться державою, до якої відноситься регулювання тривалості робочого дня, відпусток, професійної підготовки. Наприклад, введення у Франції 5-ти недільної оплачуваної відпустки вплинуло на розвиток туризму в країні.

Існують значні розходження в проведенні політики розвитку туризму між індустріальними і країнами, що розвиваються. У багатьох індустріальних країнах, де рівень безробіття високий, туризм займає пріоритетне положення по створенню великої кількості робочих місць. У цьому зв'язку вони приділяють велику увагу політиці відновлення вже існуючих туристських продуктів і пошуку нових ресурсів для туризму, розвитку землі, захисту навколишнього середовища й ін. Однак особливе місце в розвитку туризму цих країн займає політика просування туристського продукту за рубежем для заохочення прибуттів іноземних гостей у країну і тим самим виправдання великих інвестицій у розвиток міжнародного туризму в країні. На відміну від розвитих країн країни, що розвиваються, не мають достатніх фінансових засобів для проведення активної політики по просуванню продукту і не можуть залучити досить велике число іноземних гостей і, отже, одержати достатній обсяг засобів для розвитку своєї інфраструктури туризму.

Індустріальні країни Північної Америки і Європейського союзу представляють найбільшу частку в міжнародному туризмі - 70% і мають загальні характеристики. Вони є основними країнами, що генерують, і країнами-рецепторами. У цих країнах міжнародний туризм визначений як вторинний сектор економіки стосовно інших секторів (за винятком рідких випадків, наприклад, в Іспанії) і охоплює в основному приватний сектор.

Туристська політика країн Європейського союзу націлена на координацію розвитку туризму країн-учасниць. Союз визначив пріоритетні напрямки спільних рішень проблем для забезпечення росту туризму в цих країнах:

· захист туристів і їхнього вільного пересування, що включає в себе: спрощення поліцейського і митного контролю на границях; підвищення безпеки туристів і захист їх від несумлінної реклами; гармонізація страхування туристів і їхнього автотранспорту; інформування про їхні соціальні права;